Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
2 П. Могила, І, дод., с. 351 і 371.
З згадок "Відповіді" виходить, що автор "Репротестації" не обмежився полемікою з "Протестацією", а пустився на всякі особисті атаки проти Смотрицького: пригадав йому і не шляхетське походження, і причетність до вбивства Кунцевича, і под.1
1 Виїмки з "Відповіді" (Odpowied'z na Reprotestacyg uczyniona imieniem wszystkiego narodu Ruskiego na w. o. Meletiusza Smotrszyskiego nie wstydliwey y glupiey madro'sci scribenta iey dana) y Голубєва, П. Могила, І, дод., c. 348-50.
Одночасно кілька православних богословів взялись за відповіді на "Апологію", щоб збити ті болючі обвинувачення проти руської церкви, що в ній містились; з них маємо друковані дві: Мужилівського і Гізеля-Діпліца, але можливо, що в дійсності було їх написано або принаймні писалось і більше.
Дальше ми приглянемось до тих друкованих полемік, а тут тільки підчеркнемо цю цікаву подробицю, що, піднявши літературну кампанію проти
"Паренезис" Смотрицького. Проект українського патріархату.
Приїхавши до Дерманя, Смотрицький насамперед — коли вважати на друковану дату — виготував до друку свою "Протестацію проти собору, того року в Києві відбутого" 2. На її кінці стоїть 7 день місяця вересня 1628 року, хоч, може, це й "антидата" ("заднім числом").
2 Див. вище.
Зміст її був наведений вище; я нагадую, що вона кінчиться апеляцією Смотрицького до "нового помісного собору нашої руської церкви", що мав би бути скликаний за дозволом уряду "на місці безпечнім", і там його "Апологія" щоб була розглянена звичаєм синодальним, згідно з церковними канонами, і винесено було в цій справі правосильний декрет. До скликання цього собору мав робити заходи, з одного боку, київський ієрархічний осередок (себто головно Могила) і Віленське братство ("намісник" Смотрицького Бобрикович). З другого — уніатсько-католицькі круги, де головним промотором цієї ідеї виступає патрон Смотрицького митр. Рутський. Смотрицький же бере на себе ідеологічну підготовку. Пише "Протестацію" як образ неможливого стану православної церкви, з позбавленням єпископів всякої власті і впливу. Розсилає агітаційні листи — такі, як вищенаведений лист до Древинського. Ладить богословські трактати, котрими він збирався продовжити і поглибити начеркнене в "Апології". Першим з них був "Паренезис" або "напімненнє Віленському братству", закінчене в середині грудня 1628 і випущене десь весною 1629 року як ідеологічна підготовка, кажу, задуманого собору, що мав відбутися восени того року. За цею невеликою працею, властиво брошурою, взявся Смотрицький до більшої, викінченої ним у місяці березні: оборони тез, виложених в "Апології" в формі полеміки проти "Антидоту" Мужилівського: він назвав її "Екзетезисом, або розправою між "Апологією" і "Антидотом". Що було далі — невідомо, тут взагалі наші відомості про Смотрицького стають дуже скупі, і ми не знаємо, як він реагував на соборні події 1629 року й писання, що виходили по нім.
"Паренезис", як я сказав, написаний у формі посланія до Віленського братства 1.
1 Paraenisis, abo Napomnienie od w Bogu wielebnego Meletiusza Smotrzyskiego, Rzeczonego Archiepiskopa Polockiego, Episkopa Witepskiego y M's'cislawskiego, Archimandryte, Wile'nskiego y Derma'nskiego do przezacnego Bractwa Wile'nskiego, Cerkwie S. Ducha; A w osobie jego do wszystkiego tey strony Narodu Ruskiego uczynione; Anno 1628. Decembr: 12. Cum licentia Superiorum. W Krakowie, W Druk: Andrz; Piotr; Typogr; J. K. M. Roku 1829. Мале кварто, стор. 98, не рахуючи титулової сторінки; з них "Паренезис" займає тільки 62 стор., а с. 63-96 "Kopia listu... do Cyrylla Patr. Konst." (вище, c. 374) друкована більшим письмом.
На початку присвята Ол. Заславському, чисто етикетальна (його герб, вірші на герб M. Greg Goli'nski, Coll. Minor) краківського магістра. Далі ухвали друку: м. Рутського і цензора Нуцеріна, проповідника краківської кафедри, з датою 19 січня 1629 (це показує, що в грудні 1628 "Паренезис" уже післано до цензури). На кінці віршоване "похвальне слово" "Паренезисові" "учителя філософії" "Николая Зоровія", грецькою мовою. Примірник Ленінград. держ. публ. бібл., прегарно захований.
Через свого ректора Йосифа Бобриковича, висланого на київський собор, воно, мовляв, передало листа до Смотрицького з жаданням пояснень від нього супроти тих поголосок, які пішли про нього: "одні проголошують його за уніата, інші кажуть, що він замишляє щось нове — ще третю руську церкву, і так силкується ще на третю частину роздерти Русь". Смотрицький тоді, не маючи догідної хвилі, відписав коротко, тепер, маючи вільніший час і далі вважаючи себе проповідником Віленського братства, як його архімандрит (Бобриковича він трактує як свого намісника), почуває себе до обов’язку пояснити
За вихідну гадку бере він оце обвинувачення, нібито він "троїть Русь": хоче утворити ще третє релігійне угруповання. В своїй першій відповіді з Києва він, мовляв, це вже був зазначив, що його завдання — не дальше дроблення, а навпаки, релігійне об’єднання розділеної Русі. Помітивши, що він і інші "скрибенти" православні останніх тридцяти літ вчинили цей розділ своїми єресями, він завернув з цеї погибельної дороги і повернувся від схизми до правдивої православної віри, що заховалася в західній церкві, і тепер прикладає всі свої зусилля, щоб переконати схизматицьку руську церкву в необхідності виріктися помилок і єресей цих популярних "скрибентів", котрих — і його, Смотрицького, в тім числі — вона виносила під небеса. Вона мусить об’єднатися з уніатською половиною, в одності з західною римською церквою правдивою, бездоганною в своїй доктрині. На це він написав свою "Апологію", з оглядом різниць обох церков, і сподівався на київському соборі довести справедливість своїх поглядів і спасенність намірів, але тут справдилося прислів’я: "хто вкрав, той прав, а в кого вкрали — того повісити" 1.
1 Chto wkraw, toy praw, a u kogo ukradziono, tego obiesi'c, c. 15, перша половина, очевидно, живцем народна.
Автор коротко оповідає, не додаючи нічого цікавого до звісної вже з "Протестації", історію "Апології", полемізує з "Апологією" — з тими виразами, якими вона відзивається про нього, про обвинувачених ним скрибентів, сердито відказує на "духовний стан", що так суворо розправився з ним на соборі і в звідомленні про нього ("Аполлеї"), і кінець кінцем відзивається до віленських братчиків, що, мовляв, так багато завинили в ширенні тих єретичних писань — їх друкуванні, вихвалянні й популяризуванні, аби тепер разом з ним взялись виправляти заподіяне лихо: засудити єресі "нових скрибентів", що розвели схизматицьку руську церкву від уніатської, і помагати їх об’єднанню.
З становища тактики Смотрицького і, мабуть, можна сказати — всеї тої уніатської групи, з котрою він разом ішов, цікаве те, що коли півроку тому в своїй "Апології" він виступив як член православної неуніатської церкви, який тільки доходить пересвідчення в необхідності з’єднання з уніатською, в "Паренезисі" він уже доволі одверто заявляє себе уніатом. Він противставляє себе православним, не рахує себе спільником їх церкви, підчеркує віленським братчикам, що він уже не з ними — він з уніатами, з латинниками, визнанцями правдивої віри. Але це не значить, твердить він, що він відступив від східної церкви, він вернувся до православної віри тої, що була в предків його, а занечистилася за останні тридцять років єресями і богохульствами "нових скрибентів". Він відкинув тільки ці помилки і єресі, а зістався в старій православній вірі, що пробувала давніш і тепер пробуває в одності з західною церквою і в ній хоче зістатись до кінця свого життя.
"Отже, коли я в своїм пізнім віку, під старі літа, стоючи одною ногою в могилі і щогодини можучи розстатися з цим світом, поніс цю відміну, то поніс з ласки Бога мого і з бажанням спасення свого. Бог своїм добротливим милосердям своїм зглянувсь на мене; його всевидяще око доглянуло те моє лихо, що до погибелі приводило душу мою. І я його добротливому милосердю дякую, що він змилувався надо мною хоч у старості і дав мені хоч у пізнім моїм віку час до покути, що ніколи не буває запізно. Мені досить того, що я з ласки божої спам’ятався хоч рано, хоч пізно, чи молодо, чи старо, а тільки що спам’ятався. На мою думку, спам’ятавсь я досить молодо, коли спам’ятався ще в моїм дочаснім життю. Той запізно і старо спам’ятується, що, зійшовши з цього світу і своєю бідою покаравшися, побачить своє лихо і спам’ятається — вже по часі. Бо в пеклі покути нема, там і молоді застарі. А в небі й старі відмолоджуються.
Тому що богохульства, блуди і єресі, понаписувані мною в "Ляменті" і в інших моїх писаннях на маєстат божий, загрожували мені вічними муками, мусів я їх перемінити на догмати православної віри. Але через цю зміну не відступився від св. східної церкви. Боже того боронь! То мої вороги так криво мене обмовляють. А я в ній зістаюсь у такій 1, якою вона перших предків моїх в народі руськім породила.
1 В цім слові я бачу помилку в друк. оригіналі і перекладаю відповідно до логічного ходу думок автора.