Історія з собаками
Шрифт:
Два лейтенанти, сержант, капітан Петров і Авакум залишилися в корчмі, а шофери поїхали машинами назад. Наближалася сьома година. Щойно почало світати, падав тихий холодний дощ, над болотом здіймався легкий туман.
Авакум посадовив усіх за великий подовгастий стіл, дістав з портфеля папір та олівець і почав викладати план наступної операції.
— Диспозиція така, — сказав він і показав план місцевості від початку стежки
— Коли займаємо позицію? — запитав капітан Петров.
— Коли добре стемніє. Годині о сьомій.
— І мокнутимемо до десятої! — засміявся капітан Петров.
— А для чого ж я вам казав одягти плащі?
Двоє зустрілися о десятій одна хвилина. Ішов тихий дощ, панувала непроглядна темрява.
Перший запитай:
— Чи є нові вікна?
Другий відповів:
— Тільки двоє.
— Ну то тримай! — промовив перший.
— Це все? — запитав другий.
— Більше нема! — сказав перший.
В цю мить Авакум натиснув кнопку ліхтарика, й потужний потік жовтого світла вихопив по пояс із темряви мертвотну, наче потойбічну постать Прокопія Сапарева в чорному плащі й чорному котелку.
Той, що стояв спиною до світла, скочив уперед, а Прокопій Сапарев кинувся на стежку.
Світло згасло.
— Тримайте його! — вигукнув Авакум.
Звідти, куди скочив невідомий, блиснув вогонь, пролунав постріл, почувся шум борюкання, лейтенант Станчев крикнув:
— Він тут!
Авакум знову ввімкнув ліхтарик. Лейтенант Станчев сидів на спині невідомого й заламував йому руки, а капітан Петров побіг за інженером.
— Петров, стій! — закричав Авакум. — Стій!
Петров хитнувся й застиг на місці.
Знову стало тихо.
І раптом відчайдушний крик розпанахав темряву.
— Рятуйте!
Прокопій, напевно, попав у трясовину.
— Рятуйте!..
І знову настала тиша.
— Який жах! — прошепотів капітан Петров.
— Якби я тебе не зупинив, то й ти б зараз болото ковтав! — сердито кинув Авакум.
Авакум пішов перший, за ним — спійманий у наручниках. Коли підійшли до корчми, джип з управління вже чекав на дорозі. Сержант стояв біля нього, притупуючи від холоду ногами.
— Сержантові й лейтенантам відвезти затриманого в управління! — наказав Авакум. — Ми з капітаном Петровим залишаємося тут.
Коли джип від'їхав, Авакум промовив до капітана Петрова, дивлячись на освітлені вікна корчми:
— В корчмі тебе чекає велика несподіванка!
Увійшовши в простору кімнату, капітан Петров аж остовпів від подиву: навпроти з чаркою в руках сидів інженер Прокопій Сапарев.
Капітан Петров протер очі, аби переконатися, що це не сон. Потім знову глянув на інженера.
— Хай йому грець! — вигукнув інженер. — Що це з ним таке?
В цю мить капітан Петров ляснув себе долонею по чолі.
— Здогадався! — розреготався він. — Зрозумів!
— А-га! — сказав Авакум. — Зрозумів, що син може мати дядька, хоча його батько й не має брата?
Налили вина, випили, й доки Анастасій готував вечерю, Авакум розповів:
— Прокопій, який сидить з нами, і той, який оце втопився в болоті, — близнюки. Після вечері я розповім, де вони народилися, що з кожним було далі і як сталося, що вони ніколи не бачилися, їхній дядько Спиридон Драгнев скористався разючою схожістю іншого «Прокопія» з нашим і вже двічі посилав його в конструкторський відділ заводу фотографувати різні документи. Вахтери вважали, що то наш Прокопій і пускали його у відділ без будь-якої перевірки. Але за третім разом той «Прокопій» необачно зробив кілька помилок, і хитра сорока втрапила в сильце. Саме ці помилки, які я назвав антилогікою в поведінці Прокопія, по суті, врятували нашого Прокопія…
Логіка стверджує, що навіть у випадках, коли батько не має брата, син може мати дядька. Ось що важливо. А решта все — доля! Решта стверджує що Людина — справді звучить гордо, і водночас попереджає, що від людини можна чекати чого завгодно.
— Чи не так, любий Анастасію?