Стрибок у ніщо (вид.1961)
Шрифт:
— Куди летіти? — спитав Уеллер.
— На небо.
Єпископ мимохіть відсунувся до спинки крісла. Що це — безглуздий жарт чи марення божевільного?
— Я не зовсім розумію вас.
— Я вважаю, що ви досить підготовлені до цієї пропозиції, — відповів Пінч, знову засовавшись у кріслі. — Леді Хінтон казала…
Єпископ згадав усе… Але невже це всерйоз?
— Я не маю наміру летіти на небо. Зовсім не маю наміру! — сказав єпископ таким тоном, наче йому пропонували вмерти. — Мені летіти? Зрозумійте, що це навіть не пасує до мого сану.
Пінч знизав плечима.
— Я
— Так, але… то було боже веління…
— А це веління леді Хінтон.
— Я дуже поважаю леді Хінтон. Це найкраща вівця в моєму стаді. Але ж вона в мене не одна. Я не можу залишити свою паству на поталу хижим вовкам.
— А якщо сама паства залишить вас?..
Єпископ зітхнув.
— Я згоден з вами. Храми відвідують дедалі менше, але, як сказано в письмі, “де один або два зібрані в ім’я моє, там і я серед них”.
— У “Ковчезі” буде двадцять чоловік. А коли ми висадимось на якусь планету, на Марс чи Венеру, ви візьмете на себе роль апостола, що проповідуватиме вчення Христове марсіанам або освітлюватиме світлом євангелія жителів Венери. Подумайте тільки: ви перший, хто прибуде з проповіддю християнства на інші планети Сонячної системи. І, можливо, сам Бог обере вас для цієї місії.
— Всемогутній Господь, коли вважатиме за потрібне, може зробити це й інакше. Але не торкатимемося таких важливих богословських питань, — відповів єпископ.
— Гаразд, — не здавався Пінч, — припустімо, ви відмовитесь летіти, незважаючи на наполягання леді Хінтон, яка не уявляє польоту без вас, “Лікар духовний, — каже вона, — так само потрібний, як І лікар тілесний. Хто даватиме мені поради, спрямовуватиме на стезю доброчинності? Хто звершить обряд шлюбу леді Еллен з лордом Генрі Блоттоном?.. Хто хреститиме народжених дітей, хто поховає мене, коли я умру?” Припустімо, ви не послухаєтеся цих доводів і залишитесь. Що чекає вас тут? Можливо, мученицький кінець…
— Я готовий прийняти вінець мученика, — промовив єпископ, зводячи очі до неба. — “Але нехай обійде мене чаша сія”, — прошепотів він сам до себе.
— Залишатися на Землі, особливо у вашому сані, — не вгавав Пінч, — надто небезпечно. В країні дуже напружене становище. Вона вже напередодні революції, на це нічого заплющувати очі. — Пінч сповз на край крісла і додав конфіденційним тоном: — Леді Хінтон має найдостовірніші вісті з вищих сфер, що падіння влади чекають з дня на день. У нас нема сил боротися. Не можна зволікати.
Єпископ відчув, що піт вкриває його чоло і холод пробігає по широкій спині.
— Я готовий на все, — сказав він. Пінч вклонився і вийшов.
Думка про місіонерську діяльність тішила єпископа. Він не вірив в існування марсіан, але на новій планеті він був би серед земних поселенців справжнім папою — намісником Христа. А хіба без християнства, взагалі без релігії можна підтримувати суспільний лад, який забезпечував би І йому і його “вівцям”, таким, як леді Хінтон, їх привілейоване становище? Але не
— Пробачте за турботи. Алло! Так! Це знову я, Пінч. Я забув попередити вас, що коли ви надумаєте летіти, негайно відберіть речі, які вважатимете за потрібне взяти з собою, але не більше ста кілограмів. Таке розпорядження нашого головного інженера. У “Ковчезі” все зважено до останнього грама.
Єпископ з досадою повісив трубку.
Не більше центнера. Яке ускладнення! Адже, крім книжок, треба взяти ще чимало чого. Він подумав про свої звички. Йов Уеллер любив добре попоїсти. Чим годуватимуть у “Ковчезі”? Треба буде на всякий випадок узяти з собою дечого про запас. Ще більше любив і цінив єпископ тонкі вина і дорогі лікери. їх взяти просто конче потрібно. З своїм шлунком він не ладив так само, як і його найкраща “вівця” — леді Хінтон. Йому доводилось вдаватись до проносного, головним чином до мінеральних вод. Треба взяти хоча б ящик Зальцбруннена.
Єпископ з сумом поглянув на книжки, що були розкладені на столі і стояли на полицях. Самі вони, мабуть, важать понад центнер. Доведеться відібрати найпотрібніше. Єпископ покликав економку, наказав їй принести з комори пляшки, банки консервів, коробки печива, банки з маслом, згущеним молоком і наказав усе це зважувати при ньому. Економка заплакала — невже єпископ думає, що вона краде? Але в душі жінка раділа: той, хто, — як вона підслухала, наважився летіти, кинувши все напризволяще, не цікавився б господарськими дрібницями.
Купа книжок на єпископському столі поступово танула. Спочатку Уеллер відклав набік коментаторів і тлумачів письма, потім подумав, що можна обійтись без історії вселенських соборів. Кілька смачних речей і теплих фуфайок примусили його поставити назад на книжкову полицю також декого з святих отців.
Було вже далеко за північ, коли єпископ, нарешті, закінчив відбір. Велика скриня була повна. Зверху лежала кишенькова Біблія, видання Британського біблійного товариства, і невеликий требник.
Апостоли — ті обходились і без цього…
Спритні агенти “Товариства порятунку від небезпеки” вербували все нових і нових вкладників-клієнтів. Золото пливло широким потоком у кишені ділків, які були не від того, щоб заробити і на порятунку.
В дорогу збирались у різних кінцях світу.
…Буває такий передранковий час, коли місто примружує стомлені за день очі. Погаслі вітрини і широкі вікна кафе відбивають лише блиск вуличних: ліхтарів. Затихає рух автомобілів.