Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)
Шрифт:
– - Ну що ви! Як можна? Ми вам страшенно радi, -- почервонiв Христофор, бо досi майже не чув, щоб дорослi так чемно зверталися до хлопцiв його вiку.
– - Тодi давайте, молодi люди, знайомитись, -- усмiхнувся сивобородий i простягнув хлопчакам по черзi руку, -- Євген Євгенович Бублик, науковий працiвник.
– - Василь, -- почервонiв Васько теж.
– - Христофор Тюлькiн, -- ледь не згорiв Тюля, бо довелося вголос вимовити оте ненависне iм'я та прiзвище, i щоб якось вiдвернути вiд них увагу незнайомця, додав: -- А ви, бачу, не з нашого мiста?
– - Вгадали, добродiю, я iз столицi.
– -
– - не втримався Христофор, котрий уперше в життi бачив на власнi очi справжнього науковця, та ще -- iз самої столицi!
– - О!
– - мовив загадково чоловiк, -- Це велика таємниця!
– - I обличчя його засяяло такою вдоволеною усмiшкою, що хлопцям страшенно закортiло розгадати цю таємницю.
Так, ви правильно здогадалися: це був нiякий не Євген Євгенович Бублик i зовсiм не iз столицi, а тим паче -- не науковець! Це був суперагент Z-003, i радiв вiн зараз тому, що натрапив на хлопцiв, якi йому саме й були потрiбнi!
– - Ой, ну скажiть, будь ласка!
– - не втримався Васько.
– - Ми нiкому-нiкому! Слово честi!
Незнайомець пустив у вуса найчарiвнiшу посмiшку, на яку тiльки був здатний:
– - Коли так -- скажу: я -- всесвiтньовiдомий академiк, а до вашого мiстечка приїхав трохи вiдпочити вiд столичної суєти та всесвiтньої слави. Знаєте, яке там життя: репортери, iнтерв'ю, радiо, телебачення. Та що там казати, важко носити таку, як у мене, славу.
– - I академiк стомлено зiтхнув.
Хлопцi просто зомлiли вiд нечуваного щастя: вони сидять поруч iз такою видатною людиною! Та що там сидять! Вони розмовляють з нею, а схочуть -- можуть навiть торкнутися, навiть вiталися за руку.
Васько перший прийшов до тями, штурхонув Тюлькiна лiктем у бiк i прошепотiв:
– - Слухай, Тюля, зараз же розкажи про клей! Чуєш? Негайно! Бiльше такої нагоди може й не трапитись у життi.
Христофор трохи повагався, тодi зважився, набрав повнi груди повiтря й одним духом виклав Бубликовi-агенту все-все про свiй суперклей.
Тепер настала черга академiка млiти вiд щастя: цей клей, як вiн i уявляв собi, був безцiнним скарбом для його майбутньої кар'єри, i можливостi клею видавалися йому таки справдi необмеженими! Тож тiльки-но Христофор скiнчив свою розповiдь, суперагент пiдскочив, ухопив хлопчака за плечi i, дивлячись йому просто в очi, суворим голосом запитав:
– - Все, що ти розповiв, -- правда?
– - Найправдивiша правда!
– - вдарив себе в груди Тюлькiн.
Академiк вiдпустив його плечi й важко впав на лаву. Тепер майбутнє не викликало в нього жодного сумнiву: бути йому генералом!
Перевiвши подих i взявши себе в руки, агент сказав:
– - Христофор Тюлькiн! Мушу вам урочисто заявити вiд iменi Академiї наук: ви -- генiй! Обiцяю вам при свiдках, -- вiн тицьнув пальцем у Васька, -- що першим рекомендуватиму вас до обрання в академiки.
– - А школа?
– - трохи ображено нагадав про себе Васько, якому не зовсiм сподобалася другорядна роль свiдка.
– - Що школа! Пхе, -- махнув рукою Бублик.
– - Школа -- дурниця. Я сам лише три класи скiнчив.
Васька трохи здивувало, що всесвiтньовiдомий академiк має лише трикласну освiту, але чого не буває серед учених мужiв? Вони ж такi
А Христофор просто шаленiв вiд радостi. В його уявi замиготiли захоплюючi картинки. Ось його в чорному лiмузинi з почесним ескортом везуть по столицi в Академiю! Ось поважнi сивi академiки влаштовують йому при зустрiчi овацiю, а сам президент Академiї чiпляє йому на груди орден! Ось вiн направо й налiво роздає автографи, iнтерв'ю, а за ним бiжать кiнорежисери i фiксують на кiноплiвку кожен його рух -- для нащадкiв! Ось вiн, славетний i величний, прибуває з вiзитом у рiдну школу...
– - Христофоре, ви чуєте, Христофоре?!
– - долинув до нього, наче з космосу, голос Бублика, i Тюлькiн повернувся до дiйсностi.
– Христофоре, тепер ви мусите облишити вашi дотепнi витiвки з човнами та дверима й негайно принести менi клей: я власноручно вiдвезу його в столицю!
– - У мене його нема, -- схлипнув Христофор i вiдвернувся.
– - Як нема?!
– - вдруге пiдскочив Бублик.
– - Ти його весь витратив на свої безглуздi жарти?!
– - Як ви могли про нас таке подумати!
– - образився за друга й за себе Васько.
– - Це не нашi жарти, а Бевзя та його компанiї. Вони поцупили клей.
– - Але це не так страшно, -- додав Христофор, -- у мене є зошит, де я записав його рецепт.
– - Неси, -- перебив його не дуже ввiчливо академiк, -- неси негайно! Я почекаю тут.
Христофор стрiлою помчав додому. Та за кiлька хвилин вiн повернувся. Ноги його заплiталися, а руки були порожнi!
– - Де зошит?
– - ревонув суперагент, мрiї котрого небезпечно похитнулися й мали ось-ось розсипатись.
– - Де вiн?!
– - Нема...
– - ледь вичавив iз себе Тюлькiн i, вже не стримуючись, гiрко заплакав.
– - Цить, дiвчисько!
– - гарикнув на нього академiк.
– - Нюнi потiм розпускатимеш, а зараз справу треба робити!
Приголомшенi несподiваним провалом, хлопцi навiть не звернули уваги, як змiнився тон розмови Бублика, а Христофор взагалi майже не чув його. Рiч у тiм, що зошит з його iдеями i записами загинув зовсiм безглуздо. Мама Тюлькiна, Лукерiя Лукiвна, вирiшила вже не вести свого зошита iз записами про вмiст шухлядочок, ящикiв та коробочок: адже справжня причина пропаж з'ясувалась, i це була нiяка не забудькуватiсть. Тому Лукерiя Лукiвна взяла та й спалила зошита, щоб i не згадувати про всi прикрощi, якi принесла їм ота iсторiя. Але треба ж було трапитись такому, що спалила вона не свого зошита, а синового! Обидва зошити були, як двi краплi води, однаковiсiнькi -адже в мiстечку лише один магазин канцтоварiв!
– - а окуляри, щоб прочитати напис, Лукерiя Лукiвна не надiла.
Так безславно загинув для свiтової науки знаменитий зошит винахiдника Христофора Тюлькiна!..
Зрештою Христофор заспокоївся: нiчого, вiн ще молодий, в нього все ще попереду. Та й клей не втрачено: треба лише вiдiбрати його в Бевзя. Євген Євгенович пошле клей в столицю на аналiз, а там, будьте певнi, розберуться в його складi! До Христофора поступово став повертатися святковий настрiй.
– - Так у кого, ти кажеш, клей?
– - прискiпливо допитувався Бублик.
– - У Бевзя, -- вiдповiв Христофор i описав Євгену Євгеновичу, як той виглядає.