Тінь попередника
Шрифт:
— Спасибі, колеґо, — подякувала Ґвен.
— Як би їх не називали, вони напрочуд смачні, — завважив Марков, пережовуючи м'ясо елазмомулії. — На смак нагадують наших їстивних равликів. На Тіронії вони були б неабияким делікатесом.
— Ви гурман? — запитала його Тена.
— Всі тіронійці, леді, трішечки гурмани, а я тіронієць.
— І всі тіронійські гурмани носять браслети з детекторами токсинів? — донька судді кивнула на керамічний браслет, що виглядав з-під манжети слідчого.
— Детектор отрут? — стрепенувся її батько. — Навіщо? Ми в пристойному
— Отож бо, — підтакнув офіцер з петлицями капітан-лейтенанта, котрий сидів поруч з Вольском.
— Уявіть собі, це традиція мого світу, — відповів Марков, вкладаючи до рота чергову порцію «кідронійських кальмарів». — У нас високоточний детектор вважається найкращим подарунком новонародженому.
— У вас на Тіронії прийнято підсипати отруту одне одному? — здивувалася дружина правителя. Вона сиділа досить далеко від Маркова і сім'ї Ферфаксів, але уважно прислухалася до їхніх пікіровок.
— Це пов'язано з особливостями історії моєї планети, достойна леді, — пояснив Марков. — Так вийшло, що в нас багато хімічних заводів. Погана екологія. Заселені зони розташовані зовсім поряд з промисловими майданчиками і сховищами готової продукції. Бувають випадки, коли в їжу потрапляють отруйні речовини, іноді відбуваються прориви токсичних газів. Також у нас, у відомі скрутні часи, були періоди жорстоких міжусобиць [27] . Тоді тіронійські біохіміки вважалися чи не найкращими в Імперії. Напевно, таки найкращими. Вони були тоді лідерами як у молекулярних технологіях, так і в галузі неструктурного наносинтезу. На жаль, їхні досягнення стали інструментами в руках політиків. Багато людей загинули в ті часи від бойових токсинів. Тогочасні розробки й донині використовуються і армією, і терористами.
27
Див. Додаток 1.
— Ви припускаєте, детективе, що і тут, на Кідронії, можуть використовувати тіронійські отрути? — посміхнулася Тена.
— Мій детектор зараз показує, що не використовують, — у свою чергу посміхнувся поліцейський. Якщо, звісно, його вищір можна було назвати посмішкою.
— Тут немає жодної отрути, — обурено заявила перша леді Кідронії. — У наших харчових лабораторіях усе ретельно перевіряється.
— А у нас на Арпікрані, Див. Додаток 1. додав Вольск, — харчові лабораторії називають кухнями.
— Це був невдалий жарт. Тут база Флоту, молодий чоловіче, — завважив суддя. — А на військових базах, аби ви знали, їжу виготовляють і перевіряють у харчових лабораторіях.
— І правильно роблять, — схвалив детектив. — Терористи не сплять. Наскільки мені відомо, одного з місцевих губернаторів отру…
— Ми не будемо цю тему обговорювати за столом, — відказав Маркову правитель, одночасно жестом зупиняючи дружину, котра, судячи з виразу на її обличчі, приготувала нову гнівну тираду. — Зверніть увагу на те, що буде подаватися на стіл. Це абсолютно нова страва. «Великосіртський гострий суп»,
— Я в захваті, лорде Джиліне, — промовила Ґвен Вей. — Але не стану у відповідь вимовляти стандартні слова ввічливості. Скажу тільки, що за важких часів брат мого діда був старшим офіцером бойової частини корабля, яким командував ваш батько Нордекс Атлопатек. І в нашій сім'ї завжди про це пам'ятали, пам'ятають і будуть пам'ятати.
— Це честь, це висока честь для нашого Дому, баронесо, — очі контр-адмірала зволожилися, він поцілував руку Ґвен Вей. — Перший неофіційний тост за нашим столом, панове, ми вип'ємо за процвітання славного Дому Веїв Великосіртських.
За другої дегустації смак вина видався арпікранцеві ще шляхетнішим.
Перед Вольском поставили срібний кувшик з «Великосіртським гострим супом» і грінки. Суп виявився густим, з присмаком горгонзоли і водоростей.
— Неперевершений суп. Густий, ситний. А в ньому теж зварили якесь океанське почварисько? — запитав Марков.
— Так, — підтвердив правитель. — Цей суп приготували з мацаків прибережного спрута.
— Teroterus dipnoi? — запитала Ґвен Вей.
— Його велетенський шляхетний різновид, — підтвердив офіцер-біолог. — Цей головоног бридкий на вигляд, проте його м'ясо їстивне навіть після простої термічної обробки.
— І прянощі також місцеві, — завважила адміральша. — Такі чорні водорості.
— Дуже специфічний смак, — оцінив Вольск. — Нагадує земного кальмара, тушкованого у білому вині зі спеціями.
— Набагато смачніше! — не погодився тіронієць. — У цього щупальця надзвичайно цікавий пряний смак. Нібито й не нав'язливий, і, водночас, його ні з чим не сплутаєш. Я знаю декількох тіронійців, які віддали б кілька років свого життя за одну лише участь у такій дегустації.
— Послухавши вас, детективе, починаєш уявляти Тіронію раєм для життєлюбів, — похитав головою капітан-лейтенант. — Але ж, насправді, ця ваша Тіронія — жахлива сміттєва діра. Планета-завод з дешевою робочою силою. Навіть у ресторанах там пропонують синтетику без смаку.
— Пропонують, не сперечаюсь. Проте люди у нас душевні, — підморгнув археологові Марков.
— Другий тост за мною, — оголосила ксенобіолог і підняла келих. — Панове, вип'ємо за перемоги найвідомішого мисливця Галактики лорда Джиліна, за великодушність його прекрасної дружини, високорідної леді Саманти, за здоров'я їхніх дітей і за великий Дім Атлопатеків!
Присутні супроводжували тост побажаннями здоров'я адміральському подружжю і всім благородним нащадкам старшої наложниці Сіорана Третього.
— А що це за рослина? — запитав Марков, чіпляючи ложкою цибулину, що плавала в супі.
— Цибуля. На Тіронії не їдять цибулі? — здивувався археолог.
Капітан-лейтенант багатозначно пирхнув.
— Ми споживаємо синтетичні цибулеві палички. Але вони виглядають інакше. Вони майже квадратні в перетині і довгі. Ось такі — детектив розвів пальці, демонструючи довжину цибулевих паличок.