Ті, що співають у терні

Маккалоу Колін

Коли отець Ральф на мить ослабив хватку, Меґі запручалася, вирвалася з його рук і чкурнула з тенту попри спроби спіймати її. Він розшукав її надворі й побачив, що мала виблювала і тепер намагалася витерти заляпані черевички маленькою хусточкою. Не кажучи ні слова, священик дав їй власну хустку і ніжно погладив її голову, що стрясалася від плачу. Від затхлої задухи всередині шатра його теж нудило, і він пожалкував, що солідність його суспільного стану не дозволяє йому виблювати вміст свого шлунка на людях.

— Ти хочеш дочекатися Френка, чи волієш, щоби ми негайно пішли?

— Я дочекаюся Френка, — прошепотіла вона, прихилившись до отця Ральфа, така вдячна йому за спокій та співчуття.

— Цікаво, чим же ти зворушила

моє неіснуюче серце? — задумливо мовив він, вважаючи, що Меґі тепер зле і вона почувається надто приниженою, щоби прислухатися, і відчуваючи потребу висловити свої думки уголос, як це часто буває з людьми, які ведуть усамітнене життя. — На мою матір ти не схожа, сестри я не маю, тому мені хотілося б дізнатися, що ж такого незвичного побачив я в тобі та твоїй нещасній родині? Важко довелося в житті тобі, моя маленька Меґі?

З-під тенту вийшов Френк із пластиром під оком, він притискав до розсіченої губи хустку. Вперше відтоді, як отець Ральф познайомився з ним, Френк мав щасливий вигляд. «Такий вигляд мають більшість чоловіків після шаленої нічки у ліжку з жінкою», — подумав священик.

— А що тут робить Меґі? — злобно вишкірився він, іще не вгамувавшись після шалу поєдинку.

— Її ніяк не можна було втримати, хіба що зв’язати по руках та ногах і заткнути кляпом рота, — сердито відповів отець Ральф, невдоволений тим, що має виправдовуватися, але не впевнений, що Френк не кинеться і на нього. Він анітрохи не боявся Френка, зате бажав уникнути публічних сцен. — Вона перелякалася за тебе, Френку, тому хотіла бути поруч із тобою і бачити, що у тебе все гаразд. Не злися на неї, бо вона й так засмучена.

— Не здумай ляпнути татку, що ти навіть наблизилася до цього місця, — сказав Френк сестрі.

— Ви не заперечуєте, якщо ми скасуємо решту нашої подорожі? — спитав священик. — Гадаю, нам всім не завадить відпочити й попити чаю в моєму домі. — Він легко ущипнув Меґі за кінчик носа. — А вам, панночко, не завадить добре викупатися.

* * *

Педді провів виснажливий день зі своєю сестрою, яка попихала ним так, як ніколи не дозволяла собі Фіона; він допомагав їй, коли вона — вередливо і з невдоволеним бурчанням — пробиралася в імпортних черевиках із гіпюровими шнурками по міській багнюці, усміхався і теревенив із людьми, яких вона вітала з царською поблажливістю, і стояв поруч із нею, коли вона вручала смарагдовий браслет — Джилленбоунський трофей — переможцю головних перегонів. У його голові не вміщалося — чому треба неодмінно витратити всі призові гроші на жіноче брязкальце, а не подарувати, скажімо, позолочений кубок чи грубенький стос готівки, бо він не розумів суто аматорської природи перегонів, не розумів тієї головної ідеї, що люди, які реєструють своїх коней для участі в перегонах, не потребують ницих грошей, бо можуть легко кинути свої здобутки до ніг якоїсь нікчемної жінки. Горі Гоуптон, чий гнідий жеребець Король Едуард здобув смарагдовий браслет, у попередні роки вже завоював собі й рубіновий, і діамантовий, і сапфіровий браслети; він мав дружину та п’ятеро доньок і заявив, що не зупиниться, доки не здобуде шість браслетів.

Накрохмалена сорочка та целулоїдний комірець Педді пожмакалися, у голубому костюмі було жарко, а екзотичні морські харчі з Сіднея, які подавалися до шампанського, погано сприймалися його шлунком, звиклим до баранини. І він мав ідіотський вигляд, принаймні йому так здавалося. Хоч яким би гарним і не був його костюм, він відгонив дешевизною та містив незгладиме тавро селюцтва й несмаку. І це однозначно була не його компанія — всі ці пихаті, вбрані у твідові костюми багаті власники пасовиськ та худоби, бундючні матрони, гострі на язик та норовисті молоді жінки, тобто вершки тієї верстви, яку газета «Бюлетень» іронічно називала «скотократією». Бо ці люди із шкіри пнулися,

аби тільки забути про ті дні минулого сторіччя, коли вони осіли на землі й привласнили собі величезні її ділянки, які потім, із встановленням федерації та автономного урядування, офіційно прибрали землю до рук за мовчазної згоди державних органів. Вони стали одним із тих суспільних прошарків, яким найбільше заздрили, вони започаткували власну політичну партію, посилали своїх дітей до елітарних сіднейських шкіл, водили компанію з принцом Уельським, який часто приїздив до Австралії з перевірками. А він, простолюдин Педді Клірі, був роботягою і не мав нічого спільного з цими колоніальними аристократами, які надто вже нагадували йому родичів дружини, щоб він міг почуватися комфортно в цій компанії.

Тому коли Педді повернувся до будинку священика і застав у вітальні Френка, Меґі та отця Ральфа, що сиділи з виглядом людей, які безтурботно провели чудовий день, він відчув роздратування. Йому страшенно бракувало ненав’язливої підтримки Фіони, а до сестри він і досі відчував таку ж саму неприязнь, як і у ранньому дитинстві в Ірландії. Раптом він помітив пластир під оком у Френка та його набрякле обличчя — то був привід для сварки, посланий самими небесами.

— І як же ти збираєшся з’явитися перед матір’ю в такому вигляді?! — заволав він. — Ще й дня не проминуло без мого нагляду, а ти знову за своє — кидаєшся битися до кожного, хто косо на тебе гляне!

Отець Ральф спантеличено скочив на ноги і почав був заспокійливо шикати на Педді, але Френк випередив його.

— Я заробив собі грошей ось цим, — тихо-тихо відказав він, показуючи на пластир. — Двадцять фунтів за кільканадцять хвилин роботи. Більше, ніж тітонька Мері платить тобі й мені разом щомісяця! Сьогодні я нокаутував трьох добрих боксерів і вистояв проти чемпіона-легковаговика з трупи Джиммі Шармена. І заробив собі двадцять фунтів. Може, це й не узгоджується з твоїм уявленням про те, чим мені слід займатися в житті, але сьогодні я заробив повагу всіх присутніх.

— Здолав на провінційному шоу кількох загальмованих від постійних струсів мозку старих віджилих боксерів і тепер хизуєшся? Вже час подорослішати, Френку! Знаю, що ти не можеш вирости тілом, але зроби над собою зусилля — вирости розумом заради своєї матері!

Як побіліло обличчя Френка! Воно стало схожим на вибілені кості. Це була найстрашніша образа, яку він міг почути від чоловіка, і цим чоловіком був його батько; тому він не міг не відплатити йому тим самим. Від зусилля, якого він докладав, щоб не дати волю своїм рукам, Френк важко дихав, наче те дихання йшло з глибини грудей.

— То не старі віджилі боксери, татку. Ти не гірше за мене знаєш, хто такий Джиммі Шармен. І сам Джиммі Шармен сказав мені, що як боксер я маю блискуче майбутнє; він хоче взяти мене до своєї трупи і тренувати. І він збирається платити мені! Може, я і справді більше не виросту, але я достатньо великий для того, щоб завалити будь-якого чоловіка на цій землі. І це стосується й тебе, старий смердючий цапе!

Натяк, що містився в цьому епітеті, не пройшов повз увагу Педді, й він пополотнів точнісінько, як його син.

— Не смій мене так називати!

— А хіба це не так? Ти огидний, ти гірший за оскаженілого від хтивості козла в сезон парування! Важко було дати їй спокій, важко було не чіпати її своїми огидними руками?!

— Ні, ні, ні! — верескнула Меґі. Немов пазури, отець Ральф боляче встромив пальці їй у плечі й міцно притиснув до себе.

Сльози хлинули по її щоках, і вона несамовито запручалася, але марно. — Ні, татку, ні, Френку, благаю тебе, не треба! — заверещала вона.

Єдиним, хто чув її, був отець Ральф. Френк та Педді витріщилися один на одного, перший із ненавистю, другий — зі страхом. Нарешті вони відверто визнавали ці почуття. Греблю їхньої обопільної любові до Фіони прорвало, і на поверхню вийшла жорстока конкуренція, яка точилася за неї.