Ті, що співають у терні
Шрифт:
— Ви не все зрозуміли, Педді, — мовив правник повільним і чітким голосом, немов роз’яснював проблему малій нетямущій дитині. — Я маю на увазі не лише Дрогеду. Бо, повірте мені, Дрогеда була найменшою часткою того, що мала заповісти ваша сестра. Повірте мені. Вона є головним акціонером у сотні першокласних компаній, вона є власником сталеплавильних заводів та золотовидобувних шахт, вона володіє компанією «Мікар лімітед» із десятиповерховою офісною будівлею в центрі Сіднея, яка теж належить їй. Ваша сестра вартує більше, аніж хтось іще у всій Австралії! Дивно, але десь місяць тому вона попрохала мене зв’язатися з директорами «Мікар лімітед» у Сіднеї і дізнатися точний обсяг її активів. На момент смерті вашої сестри її статки оцінювалися у суму
— Тринадцять мільйонів фунтів! — ошелешено повторив він, наче школяр, який називає відстань від Землі до Сонця як щось абсолютно незбагненне і таке, що не вміщається в голові. — Це вирішує справу, Гаррі. Я не хочу нести відповідальність за такі великі гроші.
— Це не відповідальність, Педді! Невже ви й досі не зрозуміли? Такі гроші піклуються самі за себе і самі себе обслуговують! Вам не доведеться ані вирощувати їх, ані збирати до комори. Є сотні людей, найнятих спеціально для того, щоб піклуватися про ваші гроші замість вас! Опротестуйте цей заповіт, благаю вас, Педді! Я найму для вас найкращих королівських адвокатів [7] і у разі потреби доведу вашу справу аж до Таємної ради.
7
Найвище адвокатське звання.
Раптом усвідомивши, що його родина не менш занепокоєна цим питанням аніж він, Педді обернувся до Боба та Джека, які сиділи один біля одного на флорентійській мармуровій лаві.
— Що скажете, хлопці? Чи хочете поганятися за тринадцятьма мільйонами грошви тітоньки Мері? Якщо ви захочете, то захочу і я, якщо ні — то і я ні.
— Але ж ми зможемо й надалі жити на Дрогеді, хіба ж не про це йдеться в заповіті? — спитав Боб.
— Ніхто не зможе вигнати вас із Дрогеди, допоки житиме хоч один з онуків вашого батька, — пояснив йому Гаррі.
— Ми житимемо в особняку Дрогеди, матимемо прислугою місіс Сміт та решту дівчат, та ще й отримуватимемо пристойну платню, — сказав Педді таким голосом, наче і досі не вірив, що йому так поталанило; він не вважав, що доля відвернулася від нього.
— То що ще нам треба, Джеку? — спитав Боб у свого брата. — Ти що, не згоден?
— Мене влаштовує, — заявив Джек.
Отець Ральф неспокійно завовтузився. Увесь цей час він повільно знімав своє церковне вбрання і не сідав. Немов чорний і прекрасний чаклун стояв він самотньо в тіні у закутку кімнати з руками під ризою, непорушно застиглим обличчям, а в глибині його холодних блакитних очей проглядалося сповнене спантеличеного страху обурення. Довгоочікуваного покарання, супроводжуваного вибухами гніву та презирства, не сталося. Педді збирався піднести йому все це на золотій тарілці своєї доброзичливості та ще й подякувати йому за те, що зняв із Клірі такий тягар.
— А як же Фіона та Меґі? — різко спитав його священик. — Ви що, не поважаєте ваших жінок і не хочете з ними порадитися?
— Фіоно, ти як? — стурбовано спитав Педді.
— Вирішуй, як хочеш, Педді, мені байдуже.
— А ти, Меґі?
— Мені не потрібні тітчині тринадцять мільйонів срібляників, — відказала Меґі, не зводячи очей з отця Ральфа.
Педді повернувся до правника.
— Так тому й бути, Гаррі. Ми не хочемо опротестовувати заповіт. Нехай Церква володіє грошима Мері — і слава Богу.
Гаррі у відчаї сплеснув руками.
— Бачити не можу, як вас дурять!
— Я вдячний Мері за те, що вона змінила на краще мою долю, — тихо й ніжно сказав Педді. — Якби не вона, я й досі перебивався б з хліба на воду в Новій Зеландії.
Коли вони вийшли з вітальні, Педді зупинив отця Ральфа і простягнув йому руку на очах у всіх здивованих та спантеличених учасників траурної церемонії, які скупчилися на порозі їдальні.
— Отче, не думайте, що ми затаїли на вас зло.
Провина. Тягар провини. Отець Ральф мало не відмовився потиснути цю вузлувату засмальцьовану руку, але розум кардинала переміг: він гарячково схопився за неї і потиснув, болісно всміхаючись.
— Дякую, Педді. Можете не сумніватися, я завжди турбуватимуся, щоб у вас усього було вдосталь.
За тиждень священик подався геть, він так більше й не з’явився на Дрогеді. Ці кілька днів він провів, збираючи свої скромні пожитки й об’їжджаючи всі ферми, де мешкали родини католиків. Усі, окрім Дрогеди.
Отець Воткін Томас, який нещодавно приїхав з Уельсу, прибув до Джилленбоуна, щоб перебрати на себе обов’язки парафіяльного священика, а отець Ральф став приватним секретарем архієпископа Клуні Дарка. Але обсяг роботи тут був незначний, бо під своїм керівництвом він мав двох заступників. Здебільшого він займався виявлянням того, чим і в якому обсязі володіла Мері Карсон, і збирав докупи владні віжки, щоб управляти цією маєтністю від імені Церкви.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1929–1932, Педді
8
Разом із гулянкою Хогменей [8] , яку Ангус Макквін щороку влаштовував на фермі Рудна Гуніш, прийшов Новий рік, а переїзд до великого будинку на Дрогеді ще не завершили. Таке одним махом не робиться, тим більше, що довелося пакувати надбання всього необхідного у повсякденному житті, зібране за сім років, а тут іще Фіона заявила, що спершу слід завершити підготовку хоча б кімнати для гостей. Ніхто нікуди не поспішав, хоча всім нетерпілося перебратися до нового помешкання. Великий особняк виявився майже таким, як і будинок старшого вівчаря: йому бракувало електричного освітлення, а мухи кишіли в ньому так само густо. Але завдяки товстим кам’яним стінам та евкаліптам, що затіняли дах, влітку там було на двадцять градусів прохолодніше, аніж надворі. До того ж справжнісінькою розкішшю виявилася купальня, де всю зиму була гаряча вода, що подавалася по трубах зі змійовика, змонтованого позаду великої печі в кухонному будиночку, і кожна краплина води в тих трубах була дощовою. Хоча приймати ванну та митися в душі доводилося в одній із десяти окремих кабінок, особняк та менші споруди були щедро устатковані внутрішніми ватерклозетами — ознакою нечуваної розкоші, яку заздрісні мешканці Джилі називали, за словами свідків, сибаритством. За винятком готелю «Імперіал», двох барів та будинку католицького священика, Джилленбоун та прилеглий регіон вдовольнялися виключно нужниками без каналізації. А ще ферма Дрогеда мала величезну кількість баків та дахових причандалів для накопичення дощової води. Правила були строгими: без потреби не змивати і користуватися здебільшого рідиною, якою наповнювали дезінфекційні ями для овець. Але після звичайних ям, виритих у землі, це було воістину райською насолодою.
8
Шотландське новорічне свято.
На початку грудня, який щойно минув, отець Ральф прислав Педді чек на п’ять тисяч фунтів, як він висловився у своєму листі, «на поточні витрати». Педді подав чек Фіоні й ошелешено-радісно вигукнув:
— Мабуть, я за все своє життя скільки не заробив!
— Що мені з ним робити? — спитала Фіона, зиркнувши на чек, а потім поглянула у яскраво-палаючі очі на чоловіка. — Це гроші, Педді! Нарешті ми маємо гроші, розумієш? Господи, мені байдуже до тринадцяти мільйонів тітоньки Мері, бо така велика сума є нереальною. А оця реальна! Що ж мені з нею робити?