Таємничий острів
Шрифт:
О шостій ранку зовсім розвиднилося. Досить високо над головою ще мчали розбурхані хмари.
На ту пору моряк і його супутники були за шість миль від Комина. Вони простували пологим берегом, окресленим удалині пасмом підводних скель, верхівки яких ледь виглядали з води, – був пік припливу. Ліворуч простягався дикий піщаний берег із кількома дюнами, що поросли чортополохом. Тільки рідке пасмо невисоких пагорбів захищало від океанських вітрів ледь покраяний берег. То там, то сям корчилися одне-двоє дерев, судомно нахилившись і простягши свої віти на захід. Удалині на південному заході виднівся заокруглений пружок лісу.
Цієї
Усі троє супутників подалися за ним. Місцевість здавалася зовсім пустельною. Навколо – жодного живого створіння.
Серед широкої смуги дюн примхливо здіймалися пагорки й навіть горби. Місцевість нагадувала маленьку піщану Швейцарію, і лише завдяки надзвичайному інстинкту собака міг угадувати дорогу.
Хвилин за п’ять після того, як журналіст і його супутники звернули з піщаного берега, вони опинилися перед западиною, виритою у підвітряному боці високої дюни. Топ зупинився і дзвінко гавкнув. Спілет, Герберт і Пенкроф зайшли в печеру.
Там стояв навколішки Наб, схилившись над тілом, що лежало на трав’яній підстилці…
То було тіло інженера Сайреса Сміта.
Розділ VIII
Чи живий Сайрес Сміт. Набова розповідь. Людські сліди. Нерозв’язане питання. Перші слова Сайреса Сміта. Дослідження слідів. Повернення до Комина. Пенкроф нажаханий.
Наб не ворушився. Моряк кинув йому тільки одне слово:
– Живий?
Негр нічого не відповів. Гедеон Спілет і Пенкроф сполотніли. Герберт завмер, міцно стиснувши руки. Але було ясно, що бідолашний негр такий пригнічений горем, що не помітив товаришів і не почув морякових слів.
Журналіст опустився навколішки біля нерухомого тіла і, розстебнувши інженерів одяг, приклав вухо до його грудей. Минула хвилина – ціла вічність, – поки Гедеон Спілет прислухався до ледь чутного серцебиття.
Наб трохи підвівся з невидющими, хоч і широко розплющеними очима. Важко уявити собі більш змучене відчаєм людське обличчя. Виснаженого, стомленого, зломленого невимовним горем Наба неможливо було впізнати. Він не сумнівався, що його хазяїн помер.
Довго й пильно подивившись на інженера, Гедеон Спілет підвівся й промовив:
– Він ще живий!
Пенкроф і собі став навколішки біля Сайреса Сміта, вухом почув кілька слабеньких ударів серця, а губами, прикладеними до губів інженера, – ледь помітне дихання.
Журналіст кинув короткий наказ, і Герберт прожогом побіг по воду. За сотню кроків від дюни натрапив на переповнений нещодавніми дощовими водами прозорий струмок, що в’юнився серед пісків. Але чим набрати води? Серед дюн не було жодної черепашки! Хлопцеві нічого не лишалося, як намочити в струмку хустину і бігом повернутися до печери. На щастя, цієї намоченої хустини виявилося достатньо для Гедеона –
– Ми врятуємо його! – переконано сказав журналіст. Його слова пробудили в Набовому серці втрачену надію.
Він роздягнув хазяїна, аби побачити, чи немає на тілі ран. І диво дивне, – ні на обличчі, ні на тулубі, ні на руках чи ногах не було жодного синця, жодної подряпиночки, навіть кисті рук були цілі, що й зовсім не вкладалося в голову, адже інженер мусив докладати величезних зусиль, аби подолати лінію рифів.
Та пояснення цих загадок надійде пізніше. Коли до Сайреса Сміта повернеться мова, він сам пояснить, що з ним сталося. А поки що конче треба було повернути його до життя, і напевне цьому допоможе розтирання всього тіла. Що й зробили за допомогою морякової куртки. Розігрітий активним масажем, інженер ледь випростав руки і став дихати трохи рівніше. Сайрес Сміт помирав від виснаження, і якби не прибув журналіст із товаришами, безумовно віддав би Богові душу.
– Отже, ви вирішили, що ваш хазяїн помер? – запитав Наба моряк.
– Еге ж! Думав, помер! – відповів Наб. – Коли б Топ не знайшов вас, коли б ви не прийшли, я його поховав би і помер коло його могили!
Можете уявити, на якій волосинці трималося життя Сайреса Сміта!
І Наб розповів, що сталося. Напередодні, покинувши на світанку Комин, він пішов берегом знову на північ і дійшов до місця, де вже був раніше.
Там, ні на що уже не надіючись, як Наб сам зізнався, він став шукати інженера на узбережжі, серед скель і пісків. Найуважніше негр придивлявся до тієї частини берега, куди не діставала найбільша вода, бо край моря припливи й відпливи напевне змили всі сліди. Наб уже не сподівався знайти хазяїна живого. Він шукав тільки інженерове тіло, котре хотів власноруч поховати в землі!
Наб шукав дуже довго. Та всі його пошуки лишилися марними. Здавалося, на тому пустельному березі зроду не ступала людська нога. Ніде не було жодної розтоптаної черепашки, мільйони яких лежали на смузі берегової тераси, що до неї доходив приплив. Жодної! На відстані двох-трьох сотень ярдів [7] ані найменшого сліду людини, котра будь-коли ступала б на землю.
Отже, Наб вирішив пройти над водою ще кілька миль – морські течії могли віднести бездиханне тіло десь далі. Коли потопельник пливе недалеко від пологого берега, рідко трапляється, щоб рано чи пізно хвилі не викинули його на сушу. Наб це знав, і йому хотілося востаннє глянути на хазяїна.
7
Англійська міра довжини (91,44 см).
– Я йшов ще дві милі, передивився всі рифи під час відпливу, весь берег під час припливу, і впав уже у відчай: нічого я не знайду! І раптом вчора близько п’ятої вечора несподівано помітив на піску сліди ніг.
– Сліди ніг! – вигукнув Пенкроф.
– Еге ж! – мовив Наб.
– І його сліди починалися біля самих рифів? – перепитав журналіст.
– Ні, аж за межею припливу, – відказав Наб, – а між береговою смугою й рифами море, мабуть, змило їх.
– Розповідай далі, Набе, – попросив Гедеон Спілет.