Таємниця гірського озера
Шрифт:
Прикривши долонею очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.
– Чого ти кричала? – запитав він.
– Злякалася… Після твого пострілу дві качки, наче з неба, як плюхнуться у воду біля мого човна! Одна мало не на голову впала. Але зараз я вже не боюся, – сказала вона і засміялась, блиснувши двома рядками білих зубів. – А де твоя рушниця? – запитала дівчинка і, не чекаючи відповіді, обернулася до озера. – Яке прекрасне наше Гіллі, яке тут повітря!… Я тут з самого раннього ранку…
Чамбар, віддавши качку
– Просить у тебе качку, – пояснив Камо.
– Качку? Ні, Чамбаре, не віддам, це мол здобич! – вигукнула дівчинка, ховаючи селезня за спину. – Ну, гаразд, на, на, візьми, не ображайся.
Чамбар схопив качку і кинувся у воду.
– Поїхали, Асмік, а то мій дідусь подумає, що я потрапив до вішапа.
Коли вони вийшли з човна, старий мисливець, побачивши дівчинку, з подивом запитав:
– Чия це дочка? Що вона тут робила?
– Це дочка тітки Анаїд.
– Якої Анаїд? Ланкової тютюнової бригади?
– Еге ж.
– Як тебе мати відпустила саму і як ти наважилась сама забратися в це прокляте озеро?…
Всі засміялись, а дівчинка ще більше нахилила голову.
– І що ти збираєшся робити в цьому озері?
– Я збираю яєчка, – відповіла дівчинка.
– Які яєчка?
– Гусячі, качині, чорних курочок… Збираю яєчка всі, які попадаються.
Цікавість діда і хлопчиків дедалі зростала: «Якась дивна дівчинка! Ні буйвола, ні дева, ні вішапа не боїться!»
Асмік додала з образою в голосі:
– Я збираю, а Сето кидає камінням і розбиває яєчка…
– Де він? Зараз я йому завдам чосу! – вигукнув дід, схопившись за звичкою за посріблене руків’я кинджала.
– Он там у очереті ховається, – показала дівчинка у бік вузької протоки.
Дід грізно посварився кулаком і гукнув:
– Облиш свої жарти, бо, клянусь бородою, добряче намну вуха…
З очерету вискочив підліток і кинувся навтіки.
– Бач який… Весь у матір: яблуко від яблуньки недалеко котиться, – довго не міг заспокоїтись дід Асатур.
– Доки це буде?… Сердиться, одвертається від нас, – похмуро сказав Камо і звернувся до Асмік: – Що ти робиш з цими яйцями? Мабуть, яєчню готуєш мисливську?
– Дику яєчню, – поправив його Грикор. – Оце, мабуть, смачно?
– Ні, яєчню не робимо, – простодушно відповіла дівчинка. – Ми підсипаємо квочку. Вилуплюються пташенята… такі гарненькі, рябенькі…
Помовчавши, дівчинка додала:
– Коли батько був на фронті, нам з мамою жилось скрутно. Отоді ми й почали ходити до Гіллі і збирати яєчка диких качок. Збирали, підсипали квочку, виводили пташенят… Це нам дуже допомогло.
– Як же не допомогти! Смажена качка завжди допоможе, – підтвердив Грикор.
Асмік засміялась.
– А хіба вони не полетять, коли виростуть? – запитав Армен.
– Якщо крила підрізати, то як же вони полетять? – відповіла дівчинка
– Так, крила неодмінно треба підрізти, – вставив слівце і дід Асатур. – Як не доглядай за ними, як не догоджай, житимуть у тебе лише до осені. А надійде осінь, і прощай! – полетять у теплі краї…
– Ну, а коли зграї вже відлетіли? – запитав Камо.
– Все одно полетять.
– А як же вони шлях знайдуть?
– Чуття у них. Природа має свої закони, – сказав старий. – Якщо навіть одне яйце покладеш під квочку і пташенят потім триматимеш до осені під замком, восени випусти – і сам полетить в Іран, а звідти на берег Індійського океану. У крові це у них, від предків передається… Ану, покличте свого Дарвіна, як він пояснить це питання.
Хлопчики засміялися.
– Проте все це можна змінити, – серйозно додав Армен. – Для цього треба, щоб дикі качки кілька років пожили у нас у дворі, змішалися із свійськими, от у них і з’являться нові звички.
А Камо вже думав про інше.
Він завжди вражав товаришів надзвичайними планами, які щомиті визрівали в його голові. І ось зараз у нього з’явилася цікава ідея.
– А чому б нам не влаштувати ферму диких птахів? – звернувся він до товаришів.
– Як ферму диких птахів?
– Дуже просто В очеретах зберемо яєчка і виведемо пташенят.
Асмік посміхнулася, їй дуже сподобалась пропозиція Камо.
– Яких гарних пташенят я викохаю… – гаряче сказала вона.
– А де ж яєчка, що ти зібрала? – спитав Грикор.
– Там, у очереті, – махнула рукою Асмік.
Хлопці швидко відшукали в очереті кошик з різнокольоровими строкатими яєчками.
– Ого! Оце яєчко! – вигукнув Грикор, пробуючи на зуби велике гусяче яйце.
– Дідусю, поглянь, скільки яєчок зібрала Асмік! – радів Камо.
Асмік щасливо усміхалась, Чамбар весело виляв хвостом і з цікавістю заглядав у кошик.
Дід Асатур уважно перебирав у кошику яєчка.
– Оце яєчка чайки, з них вилупляться гарні білі пташенята. Але чайки їдять рибу. Одна така птиця з’їдає за рік пуди рибних мальків. Багато риби гине від чайок у Севані!
– А це чиє, дідусю?
– З цих вилупляться сірі чаплі. Ці яєчка покладіть назад у гнізда – не треба було чіпати їх. Інша справа яйця бакланів, ці треба відібрати і передати рибному тресту, так само як і яйця чайок. За них вам дадуть нагороду.
– Ну, а це що за яєчко? Наче на ньому кров засохла, а на крові дрібні темні цяточки? – здивовано запитав Грикор, показуючи на приплюснуте довге червоно-брунатне яєчко.
– Це яйце гагари. М’ясо її пахне рибою. Відберіть і ці.
Коли всі яєчка, які назвав дід, відібрали, в кошику залишилось найбільше сірувато-білих яєчок найсмачнішої качки-крижня. Були тут яйця сірих і мармурових качок, шилохвосток, чирок.