Таємниця гірського озера
Шрифт:
– Ого!… – здивувався старий. – Чому ж так багато? Він погладив бороду, зніяковіло подивився на Баграта і заперечливо похитав головою: – Ні, брат, не треба. Знову не спатиму. Ні, не хочу… А втім, знаєш що: вирішимо цю справу по нашому, мисливському звичаю. Адже я, брат, за все своє життя, скільки б не стріляв, собі тільки на шашлик залишав, решту віддавав сусідам. Це дідівський мисливський закон. Ну й що ж? Накажеш мені тепер цей закон забути, порушити? Ні, мисливець Асатур не такий. І це, брат, моє мисливство,
Він ішов задоволений і радісний, і так легко було йому, наче скинув з плечей важкий тягар…
***
Була погожа, сонячна осінь.
З полів прилітали зграями і, гелгочучи, крякаючи, посвистуючи, розміщувались по своїх місцях вихованці птахоферми: гуси, качки, чирки.
«Завідуюча фермою» Асмік з допомогою свого «заступника» Сето оглядала птахів, відбирала кращі екземпляри гібридів і поміщала їх в спеціально підготовлені для відправки клітки.
На пасіці Грикор виймав з вуликів наповнені золотим медом соти і голосно примовляв:
– Ну й медок!
Армен і Камо приймали соти від Грикора і діловито вкладали їх у ящики, ви^но, теж в дорогу.
Хлопці гарячково готувалися до від’їзду в Москву. їх запросила до себе в гості Центральна станція юних натуралістів.
Старий мисливець курив і говорив задумливо:
– Так, значить, завтра їдете, мої левенята?…
На другий день вранці клітки з птахами і ящики з медом діти повантажили на грузовик. Юним натуралістам голова колгоспу Баграт дав нову, блискучу легкову колгоспну машину.
Усі, хто від’їздив, поцілувались з рідними, обняли діда Асатура і сіли в автомобіль.
Сона, поцілувавши сина, підійшла до діда Асатура, цмокнула його в руку і сказала зворушливо:
– Пробач, дядьку Асатур! Нехай мої прокльони в серці твоєму не залишаться…
Раптом, обернувшись, Сона побачила рахівника Месропа, зневажливо махнула на нього рукою і вмить розкрила свій «мішок прокльонів»:
– У всьому винна ця жовта черепаха… Ця чорна душа… Щоб на нього бог коросту наслав та нігтів позбавив – щоб не було чим почухатись!…
Колгоспники весело сміялися.
Машина рушила з місця і помчала гладеньким берегом Севану, випускаючи чадний дим. Колгоспники махали вслід машині хусточками і шапками.
– Поїхали-таки? Ах ви, мої левенята, що ж я без вас робитиму? – заохкав дід Асатур і витер папахою очі…
З автомашини, що мчала берегом Севану, долинула, завмираючи в далечині, радісна пісня:
Встало
Над усміхненим краєм моїм.
Єреван, 1949 рік.
Примітки
1
Вішап – дракон.
2
Дев – чудовисько.
3
Нані-джан – матуся, люба.
4
Озеро Севан ділиться на дві частини: Великий і Малий Севан. Поверхня Великого Севану дорівнює 1032 квадратним метрам.
5
Джейран – красива степова коза, газель.
6
Карс – великий глечик з широким горлом.
7
Айрик – пестливе від слова «айр» – батько.
8
Шампри – рожен.
9
Мутаки – циліндричні подушки, валики.
10
Фархад – герой узбецького епосу, який розбивав скелі та будував канали у Вірменії.
11
Архалук – верхній одяг.
12
У старому вірменському селі забобонні селяни вважали, що коли «зорати» воду, то піде дощ.
13
Наірі – стародавня назва Вірменії.
14
Ашуги – народні співці.
15
Кірва – друг.
16
Лаваш – тонкий прісний хліб.
17
Сатаел – сатана, диявол.
18
Полювання на бекасів, коли писалася повість, у Арменії навесні дозволялось.