Таємниця індіанського острова
Шрифт:
Під час недавніх приступів хвороби мені приписали снотворне — хлорал. Мені неважко було назбирати смертельну дозу цього зілля. Коли Роджерс приніс бренді для своєї дружини й поставив склянку на стіл, у гостей ще не виникало серйозних підозрінь. Тому я без особливих зусиль всипав туди чималеньку порцію снотворного.
Генерал Макартур помер без страждань. Старанно вибравши зручний момент, я залишив терасу, підібрався до нього, та він, заглиблений у свої мрії, навіть не помітив мого наближення.
Як я й передбачав, після смерті генерала гості дійшли висновку, що необхідно обшукати острів. Вони переконалися, що сторонніх на
На той час уже в усіх кімнатах здійснено було обшук, але ще не обшукували самих гостей. Втім, і ця процедура була не за горами.
Вранці 10 серпня я вбив Роджерса. Він рубав дрова, і не чув, як я підкрався ззаду. В його кишені я знайшов ключ од їдальні, яку він замкнув напередодні.
Коли виявили труп Роджерса, виникла паніка, якою я скористався, щоб проникнути до Ломбардової кімнати й вилучити його пістолет. Я знав, що Ломбард має зброю, бо Морріс, згідно з моїми інструкціями, настійливо це йому рекомендував.
За сніданком, підливаючи каву у чашку міс Брент, я висипав туди рештки снотворного — хлоралу. Згодом усі пішли з їдальні, облишивши стару діву на самоті. Я навшпиньки увійшов до кімнати, підкрався до старої (вона була в непритомному стані) і з допомогою шприца увів їй порцію ціаністого калію.
Поява джмеля може здатися легковажністю, та мене це потішило: я прагнув якомога ближче дотримуватися дитячої лічилки.
Після смерті Емілі Брент усіх нас було піддано ретельному обшукові. Я передбачав це і навіть сам, здається, підказав цю ідею, палко наполягав на її здійсненні, У мене не було більше ані отрути, ні снотворного, пістолета ж надійно заховав.
Тепер я запропонував Армстронгові привести в дію наш план. Він полягав у тому, щоб симулювати мою смерть. Усі, крім Армстронга, мали вважати, що я — чергова жертва. Це, втовкмачив я лікареві, насамперед, не може не сполохати вбивцю та, до того ж, розв'яже мені руки, дозволить без перешкод вистежити його. Армстронг був захоплений цією ідеєю. Того ж вечора план було здійснено. Шматочок червоного мулу, приліплений до лоба, яскраво-червона завіска з ванної та сіра шерсть, вкрадена у міс Брент, — ось, власне, й усі аксесуари цієї вистави. До того ж зіграно її було при мерехтливому світлі свічок, і єдиною людиною, котра мала мене обстежити, був доктор Армстронг. Все розіграно було як по нотах. Міс Клейторн несамовито зойкнула й знепритомніла, тільки-но довга стрічка морських водоростей, яку я завбачливо підвісив до стелі в її кімнаті, торкнулася шиї. Всі кинулися нагору, а я лишився в їдальні й набрав вигляду мерця.
Ефект перевершив усі сподівання. Армстронг відмінно упорався зі своєю роллю. Мене перенесли до моєї кімнати, поклали до ліжка і більше про мене не згадували. Ще б пак, кожного хвилювала власна шкура.
Я призначив Армстронгові побачення десь близько другої години ночі. Ми прийшли на самий
Усе було надто просто. Я раптом скрикнув, нахилився над обривом та підкликав Армстронга до себе:
— Дивіться, там ніби вхід до печери.
Нічого не підозрюючи, він теж нахилився над прірвою, і я несподіваним ударом зіштовхнув його в бурхливе море. Потому повернувся додому, і тоді Блор, мабуть, почув мої кроки. Я зайшов до Армстронгової кімнати і вийшов звідти, навмисно створюючи надмірний шум, щоб мене почули. Вже спустившися сходами, я почув, як нагорі хтось відчинив двері. Мій силует мусили помітити, коли я переступав поріг вхідних дверей. Минула хвилина або дві, й за мною рушила погоня. Я сховався за рогом будинку і крізь вікно, яке заздалегідь залишив відчиненим, пробрався до їдальні. Далі зачинив вікно, висадив скло, піднявся до себе та ліг знову мерцем у своє ліжко.
Звичайно ж, вони повторно обшукали весь будинок, та, як я й передчував, не надто придивлялися до трупів. Вони лиш трохи відслонили простирадло, щоб переконатися, що це я, а не Армстронг, який прикидається мертвим. Так, усе відбувалося за моїм планом.
До речі, забув згадати: пістолет я поклав на попереднє місце в Ломбардовій кімнаті. Либонь, вам цікаво дізнатися, де я дів його під час обшуку. Поясню: сховав до кухонної шафи. Там була ціла купа консервних банок, коробок з печивом. Я розкрив найнижчу, поклав туди пістолет, а потім знову запечатав її. Нікому, певна річ, не спало на думку шукати там зброю. Червону завіску я заховав під ситцевий чохол крісла, а моток шерсті — в диванну подушку.
Нарешті драма підходить до розв'язки. На острові залишилося троє, вони страхалися одне одного, і при цьому один із них над пістолет. Я спостерігав за ними з вікна і, коли побачив, що Блор підходить до тераси, скинув на нього мармурову брилу. Так настав кінець інспектора.
З цього ж вікна я бачив, як Віра Клейторн вистрелила у Ломбарда. Смілива дівчина була цілком до пари цьому пройдисвітові. Я поспішив до Віриної кімнати — підготувати декорації до її прибуття. І нетерпляче чекав наслідків.
Це був цікавий психологічний дослід: чи призведуть нервове напруження після вбивства, гіпнотизуюча сила обстановки й докори сумління до самогубства? Чи справдяться мої сподівання? Я не помилився: Віра Клейтрон повісилася в мене на очах.
Підходжу до останнього акту драми. Я прибрав у кімнаті, поставив на місце перекинутий стілець. Підняв кинутий на сходах пістолет, намагаючись не стерти відбитки Віриних пальців.
Ну, що далі? Скоро я завершу сповідь, закоркую в пляшку й викину в море. Навіщо? Таки справді, навіщо?.. Змудрувати таке загадкове масове вбивство, щоб годі було його комусь розкрити, — о, це було для мене, справою честі! Та кожний митець, тепер я це добре розумію, не може вдовольнитися самим лише мистецтвом. Є ще цілком природне прагнення до визнання, і від цього ніде дітися. У мене залишилося ще, хоч і принизливо зізнаватися в цьому, одне жалюгідне людське бажання — щоб хтось усе-таки дізнався, який я був розумник…