Таємниця жовтої валізи
Шрифт:
Дзеркало Вертумна [2]
— О Риме! Вічний і незмінний! І ти, Екзуперію Пріску, славний громадянине цього міста! Августійший Діоклетіан — посланець Юпітера на землі — хоче бачити тебе у своєму палаці.
Он воно що! Несподівана поява найближчих радників імператора тут, на околиці вічного міста, могла здивувати будь-кого, але не
2
Вертумн — божество, якому поклонялися древні етруски — одне з найбільших племен стародавньої Італії.
3
Тарквіній Пріск — цар етрусків, засновник Риму.
Верховний понтифік [4] Марцеліан разом з першим сенатором Галеріем Спіоном у супроводі охорони — чотирьох лікторів з в’язками різок і застромленими у них сокирами, стояли перед будинком Екзуперія Пріска і ждали відповіді.
На устах Екзуперія застигла сумна усмішка. Він здогадувався, чому згадали про нього. Але відмовитися — значить накликати на себе гнів імператора. Зрештою Екзуперій не з боязких. А може, й справді варто піти? Колишній жрець кивнув на знак згоди.
4
Понтифік — член найвищої жрецької колегії у Стародавньому Римі.
Дивна процесія вийшла па Форум. Попереду охорони, яка мала правити за почесну, виступав, замислено дивлячись довкола, сивобородий етруск у білій тозі.
З Великого цирку чулося ревіння. До появи Канікули — зірки, яку греки нарекли Сіріусом, лишалося трохи більше місяця. І всі — від останнього плебея до найповажнішого патриція — перед настанням літньої спеки, коли в місті почнуть спалахувати пожежі й епідемії — поспішали задовольнити свої ниці пристрасті. Колізей о цій порі завжди був переповнений. Плебс укупі з аристократією, несамовито горлаючи, вказував великим пальцем правої руки вниз, жадаючи смерті пораненому гладіаторові. Потім служки потягнуть гладіатора через ворота богині смерті Лібітіни і віддадуть на поталу диким звірам.
З харчевні доносився сморід кальмарів, який забивав аромат чудових римських ковбасок. Захмелівши від надміру кіпрського вина, чоловіки виповзали звідти й одразу потрапляли в обійми веселих доступних дівчат, одягнених у прозорі киклади…
Старий етруск думав про те, що ніколи не любив цього страшного Риму.
Останні двадцять років він жив у вигнанні в Єгипті і тільки недавно повернувся на землю своїх предків, щоб передати тим небагатьом, хто ще вірив у могутність Вертумна, таємницю Буття…
Ноги Екзуперія потонули в пальмірському килимі, яким була вкрита мозаїчна підлога величезної кімнати, куди його привели Марцеліан і Галерій. Залишивши старого в залі, вони кудись пішли. Екзуперій роззирався, намагаючись зрозуміти,
Несподівано почулося дзюркотіння води. Екзуперій обернувся і, на превелике своє здивування, побачив Діоклетіана. Той стояв серед лотосу у невеликому басейні посеред залу. Імператор щойно прийняв купіль, голова його ще блищала від води.
Доправляючи тогу, він скрадливою ходою підходив до етруска. Маленькі очиці сторожко стежили за старим. Було у них щось недобре і підступне. Воістину очі хижака, що видивляється жертву.
Війнувши на Екзуперія ароматом трояндового масла, котрим був просякнутий його одяг, Діоклетіан важко сів у ебенове крісло. Нагальні справи імперії не давали спокійно віддатися любощам з чарівними фінікійками. Доводилося весь час бути насторожі — зрадити міг кожен з найвідданіших воєначальників.
Його святість тяжко зітхнув. Кинув лінивий погляд на мармуровий столик, де стояли вази з виноградом. З-за спини Діоклетіана виглядала голова бронзової Капітолійської вовчиці, яка осудливо дивилась на сина колишнього раба.
Діоклетіан поморщився від згадки про Ромула і Рема — своїх легендарних попередників. Спробували б вони посидіти тепер на престолі! Нахилився, взяв іскристе гроно, повагом став кидати в рот солодкі ягоди.
— Сідай. — Імператор, не перестаючи жувати, кивнув на низенький стільчик з червоного дерева, що стояв майже біля його ніг.
Етруск, здавалося, не почув запрошення.
— Екзуперій гордує пропозицією імператора? — Тонкі губи Діоклетіана скривились, немов він щойно проковтнув кислицю.
— Ні, просто мені так зручніше, — незворушно відповів старий.
— Я бачу, ти став надто поважний, — зарипів голос імператора.
— Хіба можна ставити людині на карб цю ваду? — не без здивування мовив Екзуперій.
Імператор стенув плечима.
— Стовбич, якщо тобі це подобається. Розмова, гадаю, у нас довгою не буде. Мені конче треба з тобою порадитись.
— Я здогадуюся про це.
— Он як?!
— Коли до опального етруска, котрий багатьом стоїть поперек горла, приходять найближчі радники імператора, то це може означати тільки те, що Екзуперія Пріска з якихось міркувань ставлять в одип ряд з верховним понтифіком і першим сенатором.
— Значно вище, Екзуперію. Значно вище, — Діоклетіан розсміявся. — Тобі ніколи не бракувало здорового глузду. Я справді потребую допомоги. А щодо твого походження, то воно для мене не має ніякісінького значення.
— Справді? — озвався старий етруск. Імператор вдав, що не помітив глузування.
— Так. Мені насамперед потрібен розумний радник і помічник. Повторюю: розумний. На всі твої колишні виступи проти Риму я заплющую очі. Правда, мені доповідають, ніби ти все ще поклоняєшся Вертумнові і підбурюєш невдоволених устроєм імперії проти мене. Це правда?
— Тобі краще знати. Преторіанська поліція іноді справді вміє працювати.
— Ось бачиш. Ти не заперечуєш своєї участі в змові. По закону, тебе слід було б посадити за грати. Але… Я нічого не чув і нічого не знаю про це. Мене непокоїть інше. Сподіваюсь, ти не заперечуватимеш, що нинішнє становище Риму потребує сильної руки і розумних голів.