Таємний сад
Шрифт:
— Обидвох? — нетерпляче допитувалася місіс Медлок.
— Ая’, обидвох, — повагом кивнув головою старий. — Дякую вам за пиво, мем, але я би і від другої
— То вони були разом? — широко відкрила очі місіс Медлок. Вона страшенно хотіла довідатися, що бачив Бен Везерстаф: жінка навіть не помітила, що пиво вже перелилося і тече через край.
Бен без поспіху взяв наповнену гальбу, одним ковтком осушив її майже до половини — і лише тоді відповів:
— Разом, мем, разом.
Місіс Медлок засипала старого новими питаннями:
— І що Колін? Як він виглядав? Вони говорили? Про що? Ви чули?
— Що говорили — того не чув, бо я тілько ся дивив з драбини через стіну, — відказав Бен. — Одно можу вам сказати, мем: ту’ останнім часом таке ся діялося, що вам ані ся приснити не могло. Зачекайте, мем, не спішіться: скоро самі
Лукаво посміхаючись, старий допив своє пиво, обтер губи, а тоді показав порожньою гальбою у вікно.
— Як такі’сте цікаві, то дивіться! — радісно вимовив він. — Дивіться, хто до нас йде!
Місіс Медлок повернула голову — і приголомшено скрикнула. Всі слуги, що були поблизу, один поперед другого кинулися до вікна. Їхні очі від несподіванки, здавалося, ось-ось випорснуть з очниць.
Через галяву ішов господар Мізелтвейтського маєтку. Містера Крейвена годі було впізнати: він увесь сяяв від щастя.
А поруч, гордо піднявши голову, усміхаючись від вуха до вуха, впевнено крокував пан Колін!
І виходило це у нього ніяк не гірше, ніж у будь-кого з його ровесників-йоркширців.