Така далека подорож Чамхаба (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

– I це передчасний висновок, - не згодився Чамхаб.
– Давайте, друзi, повторимо увесь комплекс дослiджень...

Знову нарада бiля пульта.

– Отже, дослiдження проведено чотири рази, - Чамхаб мiркував уголос. I, як ви знаєте...

– Тепер i в тебе немає сумнiву, - перебив Iв.

– Сумнiви ще є, - твердо сказав Чамхаб, - але я вважаю, що на орбiтi ми зробили все, що могли.

– Це так, - погодився Iв.
– Бiосфера Зеленої дослiджена по всiх аспектах. Дальше перебування...

– От i я так думаю. Пора здiйснити наступний етап

нашої експедицiї... Щодо мiсця посадки. Твоя пропозицiя, Iв?

– На екваторi, в зонi лiсу. Оптимальнi умови для вивчення планети. Адже лiси переважають.

– А ти як гадаєш, Фамен?

– Полюс. Чи пiвнiчний, чи пiвденний - однаково. Полярнi областi - океан лукiв...

– Це все крайнощi, - розважливо сказав Чамхаб.
– Мiсце посадки треба визначити з урахуванням багатьох факторiв. Динамiка атмосферних процесiв, температура, типовiсть зони дослiдження, радiацiя...

Детально обмiркувавши численнi варiанти, провiвши ще одне картографування, всi троє зiйшлися на тому, що "Енея" слiд посадити в пiвнiчнiй пiвкулi Зеленої, в саванi, де луки зустрiчаються з масивом лiсу.

I знову тiло наливається оловом, очi застилає кривавий туман. Коли нарештi комп'ютер вимкнув двигуна i в кораблi настала тиша, вони ще довго її не чули.

Першим опритомнiв Чамхаб.

– Друзi, вiтаю... Ми на Зеленiй...

Хотiв цi слова викрикнути, але не вистачило сили. Проте їв та Фамен почули. Незабаром усi зiбрались бiля командирського пульта. Iнженер ввiмкнув оглядовий екран: що там дiється навколо?
– та матова поверхня не прозорiшала. Виявилось, що електронно-оптична система вийшла з ладу.

– "Еней" ослiп...
– В голосi бортiнженера чулася досада.

Це було особливо недоречно: кортiло якомога швидше поглянути на планету зблизька.

– Прошу дозволу вийти назовнi, - незвично офiцiйним тоном промовив Фамен.
– За бортом ще день.

– Спочатку все-таки треба налагодити оптику, - сказав Чамхаб.
– Немає необхiдностi ризикувати.

Iнженер, не кажучи й слова, негайно взявся вiдшукувати пошкодження. Довго порпався в електронному начиннi, замiнив свiтлопровiд, запобiжники тощо, i нарештi система ожила. Крiзь екран до їхнього корабля заглянув незнайомий свiт. Якiсь чудернацькi кущi в густiй високiй травi, а дерева... Фамен одразу визначив їхню висоту: двiстi сiмдесят i бiльше метрiв!

– Царство хлорофiлу...
– сказав упiвголоса, наче боявся, що хтось стороннiй почує.

– Так, - обiзвався Чамхаб, - розмах нiчогенький... Тим часом сонце хилилось до заходу, травами поповзли тiнi.

Атмосфера Зеленої була майже такою, як i земна. В нiй тiльки бiльше кисню й менше водяної пари. Вiзуальне спостереження не виявило нiчого нового, отож Фамену та Iву не терпiлось швидше вийти з корабля, ступити на цю планету, дихнути її повiтрям.

– Вечорiє...
– вагався Чамхаб.

– Ну й що?
– знизував плечима Iв.
– Ще можна зробити чимало фотографiй.

– Та навiть, як i стемнiє, - пiдтримав його iнженер, - що в нас немає прожекторiв?

Наче

передчуваючи бiду, Чамхаб не дає своєї згоди, а вони наполягають ще завзятiше.

– Ну, чого така поспiшливiсть?
– дивувався Чамхаб.
– Час у нас є. Можемо вiдпочити за нiч, а вранцi...

– Не розумiю, навiщо зволiкати, - не вiдступався астрофiзик.
– Вiзьмемо зразки рослин...

– Далеко заглиблюватись у лiс не будемо, - докинув iнженер.
– На зорову вiдстань.

Щось непокоїло Чамхаба, муляло душу. Не хотiлось пiд вечiр, та ще й без повiтряної розвiдки, робити вилазку.

"Нехай iдуть чи не треба?
– перебирав думки, не зводячи очей з оглядового екрана.
– Що мене тривожить?"

I тут йому впало в око: вдалинi по травi котяться хвилi, наче вiд сильного вiтру, а кущi й дерева стоять непорушнi, найтонша галузка не схитнеться. Що це має означати? А може, то гра свiтла? їхня правда, сидiти склавши руки не можна.

– Ну, от що. Вилазка лише для ознайомлення з територiєю радiусом... Скiльки до узлiсся?
– На екранi з'явилась сiтка координат.
– Двiстi сорок метрiв. Ясно? Нiяких зразкiв не брати. I жодного кроку в лiс! Лазернi трубки тримати в руках, напоготовi. Пiдтримувати зi мною безперервний радiозв'язок. Все ясно?

– Цiлком, капiтане!
– весело вигукнули їв i Фамен ще й виструнчились.

– Дозволяю йти.
– Чамхаб окинув теплим поглядом їхнi дужi постатi, перевiрив екiпiровку i, коли вони пiшли до виходу, приглушено сказав: Щасливо.

Iв обернувся й кивнув, Фамен змахнув рукою.

Екран показав, як обережно, нiби нехотя, з корпуса корабля виткнувся пандус i, похитуючись, опустився на чорний, випалений дюзами, грунт. Фамен та їв зiйшли, обернулись обличчям до "Енея", щоб мiг побачити Чамхаб, i на радощах затупали ногами. Момент хвилюючий, що й казати,- ступили на поверхню невiдомої планети!

– Дихати легко!
– сказав Фамен у мiкрофон, прикрiплений на грудях.
– А як ходити - зараз вiдчуємо.

Роззираючись у всi боки, космонавти пiшли до височенної стiни лiсу, що сягала до самого неба. То один, то другой повiдомляв:

– Грунт мiсцями розпушений, але йти добре.

– Трава шурхотить, хоча вiтру немає.

Чамхаб порадив:

– Визначте сектори спостереження. Будьте уважнi.

– Гаразд, не хвилюйся, - сказав Фамен, який iшов попереду.
– Мiй сектор - уперед i лiворуч, а твiй, Iве, - праворуч i назад. Поглядай.

– Згода.

– Я теж дивлюся, - нагадав Чамхаб.

Деякий час йшли мовчки. Вступили в тiнь, яку вiдкидав лiс i яка з кожною хвилиною видовжувалась, - чорний язик низом тягнувся до "Енея", ще освiтленого сонцем.

– Усе нормально.

– Все гаразд.

Знову кiлькахвилинна мовчанка. Тiнь почорнiшала, їхнi сiрi постатi втонули в нiй.

– Я вас не бачу, - гукнув у мiкрофон Чамхаб.
– Як ви там?

– Ми на узлiссi. Дерева, мабуть, у десять обхватiв, кора м'яка, наче гумова... Щось поблискує в хащах... Ого... Поглянь, що це?!