Тарзан, годованець великих мавп
Шрифт:
Трохи перегодом Тарзан перейшов на дерева, і Джейн, чудуючись, чому вона не відчуває страху, почала усвідомлювати, що ще ніколи не знала більшої безпеки, аніж тепер, в обіймах цієї сильної дикої істоти, яка несла її бозна-куди й до якої долі, - дедалі глибше в моторошну глушину первісного лісу.
Коли дівчина заплющувала очі й починала думати про майбутнє і її метка уява малювала різні страхи й жахи, то варто було їй лише підняти вії і позирнути на шляхетне обличчя, щоб від усіх лихих передчуттів не лишилось ані сліду.
Ні, він ніколи не завдасть
Вони мчали все далі крізь непроникну, як здавалося Джейн, масу зелені; щомиті, мов за допомогою чарів, перед лісовим богом відкривався прохід і тієї самої миті стулявся за ним.
Невпинно рухаючись уперед, Тарзан перебирав у голові дивні нові думки. Адже перед ним постало завдання, якого йому жодного разу не доводилось розв’язувати, і він швидше відчув, аніж зрозумів, що повинен розв’язати його по-людському, а не по-мавпячому.
Стрімливий рух середнім ярусом, яким Тарзан пройшов більшу частину шляху, остудив жар першого палкого припливу його несподіваного кохання.
Він спіймав себе на думці про долю, яка б спіткала дівчину, коли б він не врятував її бід Теркоза.
Тарзан знав, чому Теркоз не вбив її, і став порівнювати свої наміри з намірами колишнього мавпячого ватажка.
Щоправда, за законом джунглів самець брав самицю силоміць, але чи повинен Тарзан наслідувати закони звірів? Хіба Тарзан не людина? Але як чинять люди? Він був знічений — він не знав!
Лісовий велет пошкодував, що не може спитати дівчину. І тут йому спало на думку, що та вже відповіла йому безсилим опором та спробою втечі.
На цей час вони вже досягли місця призначення, і Тарзан, несучи в дужих руках Джейн, легко зістрибнув з дерева на дерен галяви, де великі мавпи збиралися для нарад та диких оргій думдум.
Хоча вони лишили позаду багато кілометрів, усе ще тривав день і амфітеатр заливало м’яке світло, що соталося крізь густе листя.
Зелена прохолодна дернина мовби припрошувала сісти. Незліченні лісові шуми неначе подаленіли й змаліли до слабкого відгомону змішаних звуків, от ніби хвилі плюскотіли на далекому узбережжі.
Відчуття сонливого спокою огорнуло Джейн, щойно вона опустилася на траву там, де її поставив Тарзан. Коли вона знов глянула на його могутню постать, то відчула, як її сповнює незбагненна впевненість, відчуття цілковитої безпеки.
Кидаючи погляди з-під напівопущених вій, дівчина бачила, як велетень пішов через круглу галявинку до дерев на протилежному боці. Вона оцінила зграбну велич його ходи, досконалу симетрію чудової статури та поставу гарної голови на дужих в’язах.
Яка досконала істота! Ні, це могла під цією божественною зовнішністю ховатися дурість чи жорстокість! “Ніколи, — подумала вона, — інша така людина не ходила по землі відтоді, як на ній з’явились люди…”
Одним стрибком Тарзан злетів на дерево й зник. Джейн марно гадала, куди він подався. Невже покинув її напризволяще
Як усе враз перемінилось, коли він щез!
Упродовж кількох хвилин, що видалися переляканій дівчині годинами, її нерви були нап’яті, мов струни; щомиті вичікувала вона, чи не стрибне звір та не покладе край болісним її страхам.
Вона ладна була вже молитися на хижі ікла, які дали б їй забуття й припинили б цю агонію страху.
Несподівано Джейн почула легкий шерех за спиною. Вона скрикнула, схопилася на ноги й озирнулась.
Перед нею стояв Тарзан з оберемком соковитих стиглих плодів.
Джейн похитнулася і впала б, якби Тарзан не випустив своєї ноші та не підхопив дівчини. Вона не зомліла, а міцно притислася до нього, здригаючись, мов перелякана лань.
Тарзан гладив її м’яке волосся, намагаючись заспокоїти її й пригорнути так, як це робила Кала, коли його, ще маленького, лякали були левиця Сабор або змія Гіста.
Якось він міцно притиснувся губами до її чола, і вона не ворухнулась, лише заплющила очі й зітхнула.
Джейн не могла й не мала бажання з’ясовувати свої почуття. її вдовольняло відчуття безпеки в цих могутніх обіймах, і вона не хотіла зазирати в майбутнє. Кілька останніх годин навчили дівчину довірятися цьому дивному дикому лісовикові більше, ніж вона довірялася будь-якому із знайомих чоловіків.
Коли Джейн подумала, як усе це дивно, їй невиразно уявилося, що вона, може, спізнала щось нове, чого ніколи досі не зазнавала… Кохання! Вона аж здивувалася і всміхнулась.
Не перестаючи усміхатись, дівчина легенько відштовхнула Тарзана й, дивлячись на нього напівусміхненим-напівглузливим поглядом, від якого її обличчя зробилось ще чарівніше, показала на розсипані в траві плоди і всілася на краєчок земляного барабана людиноподібних мавп. Голод давався взнаки!
Тарзан квапливо підібрав принесене й поклав їй до ніг, а тоді всівся поруч неї на барабан і став ножем розтинати та чистити їй плоди.
Обоє мовчки їли, час від часу кидаючи одне на одного допитливі погляди, аж поки нарешті Джейн зайшлася веселим сміхом, до якого долучився й Тарзан.
— Я хотіла б, щоб ви говорили по-англійському! — сказала дівчина.
Тарзан похитав головою — усмішку на його обличчі змінив жалібний допитливий вираз та марне намагання щось пригадати.
Тоді Джейн спробувала заговорити до нього французькою, потім німецькою мовами, аж поки сама розреготалася зі своїх відчайдушних спроб.
— Дарма, — сказала вона йому англійською, — ви розумієте мою німецьку так само, як розуміли її в Берліні!
Тарзан уже давно вирішив, як діяти далі. Він мав час пригадати все вичитане у книжках у хатині про поведінку чоловіків та жінок. ї вирішив діяти так, як ті діяли б на його місці.