Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Розділ X
ОСТАННЯ РОЗМОВА
(СОН ШИМІ)
Поміркувавши трохи, Сюзанна вирішила, що подальші події навряд чи можна назвати шарварком, бо для цього потрібна дюжина людей щонайменше, а їх було лише семеро. Восьмеро, якщо рахувати Рода, а не рахувати його ніяк не можна було, бо найбільший гамір створював він. Побачивши Роланда, він упав на коліна, здійняв руки над головою (достоту як рефері, який сигналив про вдалий кидок, що приніс додаткові очки) і заходився швидко-швидко бити поклони — в буквальному значенні чолом, бо кожен уклін супроводжувався ударом об землю. Водночас
Тед також упав навколішки, але через Шимі. Старий охопив його голову своїми руками, щоб вона не шарпалася, бо давній знайомий Роланда з часів Меджису вже встиг порізати щоку об гострий уламок скелі, й поріз цей виявився небезпечно близько до лівого ока Шимі. Тепер з його рота полилася тонка цівка крові: потекла вгору його помірно щетинистою щокою.
— Дайте мені щось закласти йому до рота! — закричав Тед. — Хто-небудь, допоможіть! Отямтеся! Він язика собі відкусить, чорт забирай!
Біля відкритого ящика зі сничами досі стояла, притулена, дерев’яна кришка. Роланд розбив її об підняте коліно (Сюзанна спостерегла, що сухий крутій у стегні йому не завадив). Жінка на льоту піймала уламок дошки й розвернулася до Шимі. Ставати навколішки їй не було потреби — вона вже й так була на колінах. Один кінець деревинки був увесь у гострих скабках. За цей край вона взялася рукою, а інший вклала Шимі до рота. Він так сильно прикусив його, що аж хруснуло.
А Род тим часом тільки те й робив, що волав пронизливо, майже фальцетом. З усього вереску вона зуміла розібрати лише кілька слів: хайл, Роланд, Ґілеад і Ельд.
— Хто-небудь, заткніть йому пельку! — закричав Дінкі, і до всезагального вереску долучився з гавкотом Юк.
— Не зважай на Рода, тримай Шимі ноги! — відрізав Тед. — Треба його знерухомити!
Дінкі теж опустився на коліна і вхопив Шимі за ноги: одна тепер була боса, на другій ще тримався сміховинний гумовий мокасин.
— Юку, цить! — шикнув Джейк, і тваринка послухалася. Але пози не змінила: лапи широко розставлені, живіт майже притискався до землі, шерсть настільки розпушилася, що Юк, здавалося, збільшився в розмірах удвічі.
Роланд припав до землі біля голови Шимі, спираючись ліктями на гостре скелля, і забурмотів йому щось на вухо. З його слів Сюзанна розчула дуже мало — заважав своїм вереском Род, але розібрала «Вілл Деаборн», і «Все добре», і начебто «Відпочивай».
Хай що сказав йому Роланд, слова, здавалося, подіяли. Вона побачила, як Дінкі трохи відпускає ноги колишнього прислужника корчми, але залишається насторожі, готовий будь-якої миті стиснути їх, якщо Шимі знову засмикається. М’язи рота Шимі теж розслабилися, і зуби розімкнулися. Шмат дерева, настромлений на його верхні різці, наче завис у повітрі. Сюзанна обережно зняла його й зачудовано подивилася на закривавлені дірки, що лишилися в м’якому дереві, деякі з них завглибшки півтора дюйма. Язик Шимі вивалився з рота і звисав набік, нагадуючи їй Юка на відпочинку, коли той спав на спині, розкинувши лапи на всі боки компаса.
Гамір влігся. Тепер лише Род бубонів швидко-швидко, як ведучий аукціону, та ще Юк тихо гарчав, стоячи в захисній позі біля Джейка й дивлячись на новоприбулого звуженими очима.
— Закрий рота і не шарпайся, — сказав Роланд Роду і додав кілька слів іншою мовою.
Род завмер на півдорозі до чергового удару лобом. Не опускаючи задертих догори рук, витріщився на Роланда. Едді помітив, що замість
— Голос народу, — пожартував Едді, і Сюзанна розсміялася. Після цього знову запала тиша, яку переривали хіба що завивання вітру знадвору, ледь чутна мелодія з Девар-Тої та далекий гуркіт грому, те перекочування кісток.
Минуло п’ять хвилин, і Шимі розплющив очі, сів і роззирнувся навколо з приголомшеним виглядом людини, яка не розуміє, де знаходиться, як сюди потрапила і чому. Потім його погляд натрапив на Роланда, і нещасне змучене обличчя просвітліло від усмішки.
Роланд відповів усміхом і простягнув руки.
— Ти підійдеш до мене, Шимі? Якщо ні, то я сам тебе обійму.
Шимі навкарачки підповз до Роланда (темне брудне волосся спадало йому на очі) й поклав голову стрільцеві на плече. Сюзанна відчула, як очі пощипує від сліз, і відвела погляд.
Невдовзі Шимі сидів, притулившись спиною до стіни печери. За подушку для голови й спини йому правив дбайливо підкладений чохол із «прогулянкового трайка Сюзі». Едді запропонував йому содову, але Тед сказав, що краще дати йому води. Першу пляшку «пер’є» Шимі вихлебтав за одним заходом і тепер посьорбував другу. Всі решта пили розчинну каву, за винятком Теда: він цмулив «нозз-а-лу» з бляшанки.
— Не знаю, як ти це п’єш, — чесно зізнався Едді.
— «У кожного свій смак», сказала стара служниця, цілуючи корову, — відповів Тед.
І лише Дитя Родерика не смакувало жодного напою. Воно так і лежало там, де впало, — біля входу до печери, затуляючи очі руками. І легенько тремтіло.
Тед оглянув Шимі між першою й другою пляшкою води: виміряв йому пульс, зазирнув до рота, помацав череп, чи нема забитих місць. Щоразу він питав, чи не боляче, і щоразу Шимі урочисто хитав головою, не зводячи очей з Роланда. Промацавши всі ребра («Лоскотно, сей, дуже», — засміявся Шимі), Тед проголосив його здоровим, як бик.
Едді, якому було добре видно обличчя й очі Шимі в світлі газового ліхтаря, подумав, що це насправді величезна брехня.
Сюзанна готувала нову порцію яєць із порошку та яловичини. (Гриль знову подав голос: «Добавка, ге?» — спитав він підбадьорливо і схвально.)
— Вийдемо на хвилинку, поки Сьюз готує хавчик? — запропонував Едді Дінкі Ерншо, зустрівшись із ним поглядом.
Дінкі зиркнув на Теда, і той кивнув. Перевів погляд на Едді.
— Ходімо, якщо хочеш. Сьогодні вранці у нас трохи більше часу, але це не означає, що його можна марнувати.
— Я розумію, — сказав Едді.
Вітер зміцнів, але замість освіжити повітря, приніс ще гірший сморід. Колись, ще в школі, Едді їздив з класом на екскурсію на нафтоочисний завод у Нью-Джерсі й досі вважав, що гіршого запаху, ніж там, він не нюхав за все своє життя. Двох дівчат і трьох хлопців з його класу тоді знудило. А їхній екскурсовод лише добродушно розсміявся і сказав: «Пам’ятайте, що так пахнуть гроші. Це допомагає». Можливо, «Нафта й бензин Перта» досі очолювали його хіт-парад смердючок усіх часів, але тільки тому, що тутешній сморід ще не проявив себе на повну силу. А до речі, що в назві «Нафта й бензин Перта» видалося йому знайомим? Він не міг збагнути, та й, напевно, це не мало значення, але дивно, як усе повертається в цьому світі. Ні, «повертається» — не зовсім відповідне слово, чи не так?