Темпонавти
Шрифт:
— Ура! — вигукнув Ас, неспроможний стримати радість. — Це космічний корабель. Напевне, це інопланетний корабель!
Він швидко набрав на клавіатурі код, створений спеціально на такий випадок. І відразу з корабля Ас Піранта вихопилися радіосигнали. І чужий корабель відгукнувся. Його сигнали миттю розшифрувала бортова ЕОМ. То був вираз величезної радості з приводу такої довгоочікуваної для обох цивілізацій зустрічі і згода на негайне стикування.
Незабаром кораблі зістикувалися. Повітря планети Ялмез було цілком придатне для дихання людини, особливо хвороботворчих бактерій у ньому не було, і космонавти
Пророцтво великого Муд Реця збулося: інопланетянин був схожий на людину. Та Ас Піранта вразив ступінь схожості цієї істоти та сучасних людей. У далекому минулому Землі люди різних рас більше відрізнялись одне від одного, ніж Ас Пірант від ялмезянина.
З допомогою стимуляторів церебральної активності та особливих сугестопедичних прийомів Ас ще до стикування вивчив чужу мову й тепер без труднощів міг спілкуватися з носієм неземного розуму.
— Вітаємо тебе, о брате по розуму! — врочисто проголосив він заздалегідь підготовану фразу й раптом затнувся. Зблизька інопланетянин, як дві краплі води, був схожий на веснянкуватого Студ Ента — легендарного ледаря та прогульника. Та Ас Пірант швидко опанував себе, зміркувавши, що Студ Ента й на гарматний постріл не підпустили б до космодрому та й конструкція корабля була явно не земна.
Вони поручкались і відразу ж заходилися жадібно, перебиваючи одне одного, розпитувати про чуже життя.
— У нас чотири океани. Близько тридцяти процентів площі планети займає суходіл, — казав ялмезянин.
— Як схоже на нашу Землю! — захоплено вигукнув Ас. — У нас чотири океани, а суходіл займає двадцять дев’ять і дві десятих процента.
— …Наука в нас є і мистецтво. До мистецтва належить музика, література, скульптура, театр, кіно та проміжні форми. Освіта в нас вища гуманітарна та вища технічна.
— Все, все, як у нас! — знову вигукнув Пірант.
— Спілкуємось, як ви вже знаєте, з допомогою в особливий спосіб змодульованих звукових хвиль… Є в нас голографічне телебачення… Родини у нас моногамні…
— І в нас усе так само, — зі значно меншим ентузіазмом сказав Ас.
— …Живе на нашій планеті репрезентоване фауною та флорою.
— Дуже цікаво, — тамуючи позіхання, промовив Пірант.
— У космосі ми переміщуємося, використовуючи нуль-просторову інверсію.
— Теж схоже, — Ас уже не міг стримати розчарування. — Все схоже — аж жах бере. Навіть нецікаво.
Вони помовчали, потім Пірант зі слабкою надією спитав:
— А футбол? Футбол у вас є? Нема напевне!
— Що це, футбол?
Ас Пірант пояснив. Ялмезянин широко всміхнувся.
— Є в нас така гра. Я уболіваю за команду “Лікос”. Лікос — це такий хижий птах.
— А я за “Сокіл” уболіваю, — понуро мовив Ас.
Вони знову промовчали.
— Це добре, що ми зустрілися, — вичавив із себе Ас, щоб урвати гнітючу мовчанку.
— А якби не зустрілись, це було б погано, — мляво підтримав його ялмезянин.
В тиші, що запала по тому, було чути, як сухо клацає колектор інформації.
— Погода у вас яка? — пожвавішав Пірант, знайшовши рятівну тему. — В нас усе дощі йшли. Я змок і нежить схопив. Трохи від польоту не усунули.
— І в нас дощ був, — безбарвним голосом сказав ялмезянии і шморгнув носом.
— Піду я, мабуть.
— Ага.
Біля дверей Ас
— Будеш у нашому районі, залітай.
— Якось залечу.
Ас пройшов до свого корабля і задав програму на зворотний курс.
Ас Пірант летів на Землю, згадуючи подробиці зустрічі, й раптом усвідомив, що не спитав координат системи інопланетянина й не дав координат сонячної системи.
Та це його анітрохи не засмутило.
ГАЛЮЦИНАЦІЯ
Сергій Сергійович — повнуватий, з брезклим обличчям психіатр років п’ятдесяти — нетерпляче поглянув на годинника. До кінця прийому лишилося ще 20 хвилин. Він розстебнув горішнього ґудзика халата, покрутивши його трохи, застебнув знову й роздратовано хмикнув. Скільки разів казав заступникові головного лікаря, що психіатр достоту такий же спеціаліст, як і решта всі, і що давно час запровадити і тут на прийом талонну систему. А так невідомо — буде хтось за той час, що лишився, а чи ні. Звичайно, “довгоочікуваний” пацієнт з’явиться в останню хвилину, ощасливить, можна сказати, своїм візитом і муситимеш сидіти на прийомі більше, ніж належить. Спробували б ці невігласи зайти до гастроному незадовго до того, як його зачинять, наслухалися б компліментів. А тут, ось вам, будь ласка: “людяний фах”, “ваш обов’язок”, “ви зобов’язані”!
В порожньому коридорі залунали непевні кроки, й Сергій Сергійович насторожився. Хтось підійшов до кабінету психіатра й зупинився біля дверей. Сергій Сергійович нервово затарабанив пальцями по краю столу: “Чого це він зволікає? Заходив би швидше абощо?”
У двері постукали — тихо й обережно.
— Та входьте-бо!
Двері поволі відчинились, і до кабінету зайшов відвідувач — худорлявий, пригорблений чоловік, на чиєму обличчі відбилося страшенне збентеження.
Сергій Сергійович окинув відвідувача знавецьким поглядом професіонала й майже підсвідомо зробив оцінку.
Нерішучий. Краватка пов’язана недбало. Отже, не епілептик. Ті охайні до дріб’язковості. Шизофренія? Не схоже. Погляд жвавий, міміка рухлива. Та й рідко шизофреніки — відлюдники, що втрачають контакт із довколишнім світом, — самі приходять до психіатра.
— Сідайте, — удавши по змозі привітне обличчя, запропонував психіатр. — Розказуйте, що вас турбує.
— Я… Мене… Чаус моє прізвище. Володимир Михайлович. Не знаю, з чого й почати…
— Та ви не соромтеся. Розповідайте…
— Мені дружина без кінця торочить і торочить, щоб я сходив до психіатра. Каже, що йоли таке верзеться, без психіатра не обійтись.
— Що верзеться? — невдоволено перепитав Сергій Сергійович.
— …І ось, коли сутінки стали гуснути над озером, метрів за тридцять—сорок від берега з’явилося чудовисько. Я бачив лише невиразні обриси…
— Стривайте! — суворо перепинив пацієнта психіатр. — У якому розумінні ви вжили слово “з’явилося”?
— У розумінні “побачив”, “помітив”.
Психіатр пожвавішав.
— Тут не так усе просто, як здається. Все-таки чудовисько вам здалося, чи воно було насправді?
— Певно, здалося. Хоча…