Тернистий шлях кубанця Проходи
Шрифт:
Ми відразу повернули своїх коней. Мертва до того вулиця відразу ожила. Почалася безладна стрілянина, й затарахкотів кулемет, що тихо стояв на тачанці біля школи. На наше щастя, ми могли відразу завернути в провулок, уникнувши направлених проти нас стрілів. Коли ми проскочили через фільварок, то побачили наших, які утікали з найбільшою швидкістю, а за ними гналось півтори сотні совєтчиків. Яром на південь поскакало нас троє, а за нами знову подалась пара десятків большевицьких кіннотчиків. Але вони не змогли нас здогнати. Мій Махно при цьому показав свою спритність. Він летів як вихор, перескакуючи двометрові провалля в ярах. Я дав йому повну волю. Лише через 10
Виявилось, що донці (і кубанці. — Ред.) не змогли вчасно прибути на передову лінію, щоб обійти зліва совєтську кінноту. Поки вони прибули, большевики погромили поляків, наробили бешкету в їхньому запіллю і, повертаючись назад, прогнали наших кіннотчиків, що втекли на південь мимо позицій 22-го і 23-го стрілецьких куренів. По дорозі большевики напали на польову заставу 22-го куреня, яка не мала відважного командира. Замість відкрити по ворожій кінноті швидкий рушничний і кулеметний вогонь, усі піднесли руки догори. Большевики безжалісно всіх їх порубали.
Зате наступного дня, коли совєтська кіннота, підбадьорена вчорашнім успіхом, зробила на цей раз виїзд проти нас, то їй безкарно це не пройшло. Стрільці нашого куреня під керуванням Качана зустріли совєтчиків влучною стріляниною, при якій півсотні їздців злетіло зі своїх коней. Донці тепер були напоготові. В контратаці вони оточили совєтчиків, багатьох порубали, помстились за своїх, та сотню їх з кіньми взяли в полон. Після того большевицька кіннота не відважувалась нападати на нас» [96, с. 389–391].
Після цього на ділянці 21-го куреня тиждень панував спокій. Але почалися внутрішні конфлікти — зі штабом бригади, власне з полковником Шандруком та інтендантським референтом Нечитайлом. Каменем спотикання став цукор, якого 21-й курінь мав майже пяти тонн.
Інші курені бригади цукру мали небагато, а бригадне постачання продало свою частину ще в Кам'янці-Подільському. Тож Шандрук і Нечитайло вирішили, що 21-й курінь має з ними поділитися, щоб торгівля не затихала…
Якось увечері Прохода, Білан, Качан і Бордоніс сиділи у штабі куреня (у світлиці селянської хати), недалеко передової, та обговорювали загальну ситуацію. Красна армія ліворуч від 4-ї бригади вже перейшла Збруч, зайняла Тернопіль і наближалась до Львова. Через це треба було відходити і 3-й Залізній дивізії, бо інакше вона могла потрапити в оточення.
Раптом задеренчав телефон.
Виявилося, що Павло Шандрук хоче говорити з підполковником Біланом. Ось як переповів цю історію Прохода: «Шандрук наказав передати до бригадного постачання в обоз наш цукор. Білан відповів, що без згоди командирів сотень не може цього зробити, бо це спільна власність всіх вояків куреня. Тоді Шандрук попрохав передати трубку мені. «Я вас слухаю, пане полковнику!» — «Прошу, запишіть телефонограму: «За невиконання мого наказу підполковник Білан усувається від командування 21-м стрілецьким куренем, на його місце командиром куреня призначається сотник Прохода. Наказую підполковникові Біланові негайно передати, а сотникові Проході прийняти курінь. Підпис: командир 7-ї стрілецької бригади полковник Шандрук». — «Пане полковнику! Я не можу із-за поважних причин прийняти командування куренем. Крім того, у нас є заступник куреня сотник Горчинський». — «Я наказую вам негайно вступити в командування куренем. На це є поважні причини». — «Якщо ви, пане полковнику, можете без начальника дивізії усунути від командування підполковника Білана, прошу надіслати письмовий наказ по бригаді». — «Добре! Я пришлю його». — «Тоді я подаю рапорт про
На цьому розмова перервалась. Я відразу написав рапорт з проханням перевести мене до 2-ї стрілецької Волинської дивізії, в якій була 4-та Сіра бригада з колишніх сірожупанників. Наказом по Дієвій армії для підтримання бойових традицій частин у їх боротьбі за незалежність України дозволялось після реорганізації армії всім бажаючим повернутись до тих частин, у яких вони почали бойову чинність.
Качан і Бордоніс були раніше в Запорозькому корпусі, а тому також написали рапорти про відрядження їх до 1-ї Запорозької дивізії. Білан як командир куреня підписався, що заперечень проти задоволення прохань не має. Всі три рапорти були відіслані відразу до штабу бригади» [96, с. 392, 393].
Минуло близько години. Вибрик Шандрука звеселив старшин. Бордоніс з гумором уявляв, як Шандрук з Нечитайлом радяться, що втяти, щоб заволодіти цукром, аби життя на еміграції було солодшим.
Раптом відчинилися двері — на порозі стояв грізний комбриг. «Був він повнотілий, високого росту, русявий, з рудуватими вусами, які підкручував на німецький зразок «а ля Вільгельм», і кашкет носив німецької форми. Побачивши його, я гукнув: «Панове старшини!» — «Після вечірньої повірки, пане сотнику, не положено давати таку команду», — зауважив полковник. «До старшин, пане полковнику, це не стосується, а до того ми ще не відпочиваємо». — «Я хочу поговорити з підполковником Біланом. Прошу вас, пане полковнику, вийдіть зі мною. Я маю з вами розмову особистого характеру» [96, с. 393, 394].
Вони вийшли.
Аж за годину повернувся Білан. Він оповів, що Шандрук попросив вибачення за те, що погарячкував, «розплакався, нарікаючи на Нечитайла, який знервував його, бо постачання бригади не має тепер матеріяльних засобів, а тому поліпшити становище можна лише коштом нашого цукру. Але тому що ми не погоджуємось його віддати, то він на цьому не настоює й всі розпорядження відміняє та просить Качана й Бордоніса взяти свої рапорти назад». — «А про мене, що ж, Шандрук нічого не сказав?» — «А правда, нічого не говорив, а я якось не додумався запитати, що ж буде з вашим рапортом. Та він, очевидно, поверне й ваш та буде вас особисто прохати залишитись в курені» [96, с. 394].
Проході не сподобалося, що Білан не нагадав Шандруку про нього, але промовчав. Наступного дня 21-й курінь отримав пакет з рапортами Качана й Бордоноса та наказом бригаді, в якому було зазначено, що Василь Прохода відряджається в розпорядження штабу Дієвої армії згідно з його бажанням.
Із жалем залишав кубанець 21-й стрілецький курінь, «творцем якого був, віддавши справі формування й організації безкорисно багато енергії й сил». Друзі раяли не поспішати і побути ще кілька днів. Але наступного дня курінь дістав наказ відступити на лінію річки Серету біля Чорткова, а потім за річку Стрипу біля Бучача [96, с. 394].
Разом з куренем Василь від'їхав на своєму Махнові аж за Стрипу. Там він розпрощався з друзями та вірним джурою Абрамовичем. З дозволу Білана Прохода поїхав на своєму коникові до штабу Дієвої армії, де передав його козакові, який супроводжував сотника.
За таких обставин кубанець залишив лави 3-ї Залізної дивізії, «яка мала загартованих вояків, але заржавіле начальство» (мова про командира 7-ї бригади) [96, с. 395].
Знову серед сірожупанників