Ти чуєш, Марго
Шрифт:
За столом панувала гнітюча мовчанка. Чоловіків не було. Одні дівчата.
– Перепрошую за спізнення. Так солодко спалося!
У відповідь - нічичирк. Стіл знову ж таки накритий білою накрохмаленою скатертиною. "Новою", - відзначила про себе Марго. Апетитно пахла кава у срібному кавнику. На столі парував зелений омлет. "Зі шпинатом!" - знову ж таки відзначила Марго. Ось вона, знаменита львівська вишуканість!
Дівчата мовчали і без апетиту колупали омлет.
– Смакота!
– урочисто
– Пані фон Цигельдорф, - злісно відзначила
Свєтка.
Марго розсміялася на дотепний жарт.
– Я не жартую, - похмуро сказала Свєтка.
– Що, ви знову відвідали "той світ"? Я - ні. безтурботно заявила Марго. — Я спала, як убита.
– Зате ми не склепили повік!
– Що, пані Цигельдорф нагнала з ліжка? Ха-ха-ха!
– А ти звідкіля знаєш, ти ж спала "як убита",-єхидно процідила Свєтка.
– Логіка. Я навмисне не лягала в те ліжко. Й дурному зрозуміло, що то її ложе.
– А чого нам не сказала?
– Хіба й так не ясно? А де всі?
– Пішли з баронесою фон Цигельдорф і не повернулися, - без ентузіазму заявила Леська.
– Вона, здається, графиня, - зауважила Марго.
– Яка різниця!
Так куди вони пішли?
– На Личаків.
– Куди-куди?
– Кладовище у Львові так називається. То хто ж готував сніданок?
– Та сказано тобі: графиня. Вона повернулася, а вони - ні.
Марго замислилася.
– Дівчата, а вам не здається, що ми всі "поїхали"?
– Давай доїдай, і ходімо шукати цих придурків!
– Куди? На кладовище? Е, ні! Дурних нема. У мене троє дітей. Божеволійте без мене!
Дівчата сиділи і думали, що робити.
– Вони самі знайдуться!
– заспокоювала їх Мар-го.
– Не треба нікуди ходити. До речі, котра година?
– Шоста, - без ентузіазму сказала Леська.
– Ви таки божевільні!
– обурилася Марго.
– Будити мене о шостій! Та ми ж полягали о першій!
Дівчата мовчали.
– Ви як хочете, а я пішла спати!
Марго енергійно рушила нагору і заснула коло малого глибоким сном. Прокинулася від того, що встав Андрійко і сказав:
– Ма! Я упісявся!
Марго дуже не хотілося вставати, і вона спросоння пробурмотіла:
– Нічого, синку! Таке буває! Спи!
За шістнадцять років вона вже звикла спати в мокрій постелі.
Але Андрійко не хотів більше спати. Він бродив у своїй піжамі у ведмедики по кімнаті, відкривав і закривав шухлядки, заглядав під ліжко, дивився у величезне дзеркало.
Знизу долинув галас. "Треба вставати!" - подумала Марго і знову за три хвилини зібралася.
Унизу за столом кавувала вся команда: оптимістично настроєні чоловіки і злі, як мегери, Леська зі Свєткою.
– Ну. як Личаків?
–
– Личаків у місячному сяйві — це щось особливе, пані Маріє!
– радісно повідомив пан Роман.
– Склепики собі вибирали?
– пожартувала вона у відповідь.
Я, як побачив, що місяць уповні, повів хлопців помилуватися цим видовищем, пані Маріє!
– Мене звати Марго.
– То якесь ім'я нефайне - Марго. Зате Марія -люкс! Марія, Маруся... Ви часом не з Богуслава?
– Мама моя звідтіля. А що?
– Маруся Богуславка...
– замріяно промовив пан Роман.
– А що ж графиня?
– перевела на іншу тему Марго.
– Графиня вже спить. Вона все вдень спить.
– Ага, - сказала Марго, хоча нічого не второпала.
– Які на сьогодні плани?
– О десятій зустріч із родичем нашого американського благодійника. Потім екскурсія по місту. Обід і сієста: денний сон. А там - побачимо, - пояснив шеф.
Група соціологів сиділа у кав'ярні в центрі Львова, а зв'язковий спізнювався.
– Як його хоч звати?
– спитав хтось.
– Звати не знаю як, але буде вбраний в довгого червоного плаща.
Усі перезирнулися, але нічого не сказали. Було ліньки. Сонце припікало. Малий і Сидоренко їли морозиво. Інші куштували знамениту львівську каву. Поки шеф розповідав, чим відрізняється кава по-віденськи у Відні від кави по-віденськи у Львові, до столика непомітно, як тать, підійшов чоловік у довгому червоному плащі. Від нього долинав запах щойно випитого пива.
– Стефко Нечемний, - представився він, тиснучи шефові руку.
Васьок поперхнувся львівською кавою по-віденськи, а Свєтка запопадливо лупила його по спині. Вам не жарко у плащі? поцікавилася Марго у відвідувача просто так, заради ''приколу". Надворі був червень місяць.
– Та я щось нездужаю, - сказав він.
– Ребро болить.
Вася побіг шукати туалет.
– Як ідуть справи?
– почав розпитувати Стефко.
– Та наче по плану...
– непевно сказав шеф.
– Я не надовго, - по-діловому сказав Стефко.
– Ось вам вуйко передав зарплату за три місяці, на бензину і дрібні витрати.
Передавши з рук у руки шефові пухкенький довгий конверт, він зник. Так само раптово, як і з'явився.
Шеф заглянув у конверт, і очі йому полізли на лоба. Марго також устигла зазирнути, і серце їй радісно затьохкало: тепер вона плюне на все і поїде в турпоїздку на Тибет. Леська, що сиділа навпроти, прочитавши приблизну суму грошей із виразу очей шефа і Марго, вирвала конверта і сказала:
– Гроші будуть у мене. А то проп'єте за один день.
Шеф не опирався. Та й ніхто не опирався. Бо знали: тут на Леську можна покластися.