Ти чуєш, Марго
Шрифт:
Тихо, мамо!
– заспокоювала її Віка.
– Не можу тихо! Бо є серед нас підлотник. Він тихо їсть із нами з одного казана, поряд спить і водночас паскудить... Він серед нас!
Леська обвела прискіпливим поглядом колег. І зупинила його на Сидоренкові:
– Ти мені "давно вже не подобаєшся! Все мовчиш... Майже нічого не робиш! І ці твої смердючі журнальчики... Сексот! Збоченець!
Сидоренко перелякався.
– Чесне слово, це не я!
– А ти, - продовжила Леська, перевівши погляд на Свєтку.
– 3 того часу, як забрали
– Я просто злякалася...
– намагалася опиратися та.
– Так, злякалася, що ми тебе розкусили! Тобі все не подобалося в нашій експедиції. Все тобі не подобалося! Це ти, га? Признавайся!
– Не я, Лесько, не я... Я б не змогла!.. Я ж боягузка!...
– Ото ж бо й воно! Саме боягузи цим і займаються!
– - Мамо, не треба, прошу тебе, - обняла її Віка.
Проте та не могла спинитися.
– І ти, Васьок, такий солодкий, такий нещирий! Саме персональні водії завжди закладали своїх начальників!
Вася зблід і схопився за серце.
Так-так, саме персональні водії! Це підколодні змії. Всі вони перебувають на службі, всі вони мають офіцерське звання, доплату за вислугу... Всі вони!..
Вася тремтячими руками витягнув з кишені валідол і поклав під язик.
– А ти, мабуть, за сто грам продався. Так? Ану кажи!
Марго намагалася спинити Леську. А ти, Марго, просто провокатор! Це ти спровокувала його! Взагалі ти завжди своїми психологічними штучками провокуєш його на крамолу! Така чесна, така справедлива! "Ніяких ретушувань результатів! Чистота експерименту!" - це ж твої слова? А на фіга мені твоя правда? На фіга? Я жити хочу! Просто жити! Я не хочу ні з ким боротися, нікому нічого доводити... Я хочу спокійно прожити своє життя і спокійно вмерти!..
– Лесько, заспокойся! Ми ж пропрацювали разом десять років! І ніколи не сварилися!
Леська вся тремтіла.
– Що таке десять років? Ну що таке десять років?
Зненацька її осяйнуло:
Так, десять років. Усі десять років. Тільки Вася п'ять. І... тільки Андибер кілька місяців...
Усі, мов по команді, повернули голови до Андибера.
Той. підперши рукою підборіддя, дивився відкрито прямо у вічі і мовчав.
– Це ти? — спитали в нього хором.
– Я таким не займаюся...
– сказав він так, що всі одразу йому повірили.
– Давайте краще пообідаємо...
– мирно запропонував він.
Відразу згадалося, що вони не снідали.
– А котра година?
– схаменулися. Поглянули на свої годинники і з подивом помітили, що у всіх вони зіпсувалися.
– Дивіться, дивіться!
– закричав весело Сидоренко.
– У мене секундна стрілка пішла назад!
– Ми, мабуть, потрапили в якусь магнітну зону, - сказала Віка. І молодь стала активно обговорювати природні аномалії. Це якось відволікло дорослих від болючої теми.
– Існують такі дірки в просторі, крізь які можна потрапити в інший вимір, - розповідав головний експерт з віртуальної реальності і всякої всячини Сергій - середній син
– - Ану-ну!
– заохочував його до розмови Андибер.
– Раніше вважалося, що ті дірки викликані об'єктивними чинниками: магнітні поля, несприятлива або просто специфічна екологічна ситуація. А зараз на заході науковці схиляються до суб'єктивних факторів.
– Ну ти просто професор!
– жартувала Марго.- То що ж таке суб'єктивний чинник?
– Це коли виникнення тієї чи іншої дірки пов'язане з суб'єктом, тобто з людиною. Не всякою, а лише з тим, хто має особливо сильне енергетичне поле...
Публіка перестала жувати і стала посилено ворушити мізками. Всі згадали недавні пригоди, однак ніхто не насмілився завести розмову при дітях.
Сергій, сприйнявши це як особливу увагу, продовжив:
– Варто затесатися в компанію нормальних людей одному ненормальному, як решта можуть стати жертвами його подорожей у часі і просторі.
– А як розпізнати таку людину?
– обережно поцікавилася Марго.
– Ну, не знаю:.. Кажуть, що така людина часто й сама не здогадується про свої здібності.
– Доросла частина компанії почала розмірковувати на тему: а чи не я є причиною дивних пригод? Водночас вони прискіпливо розглядали одне одного.
Завершивши трапезу, вийшли з машини: хлопчики наліво, дівчатка направо. Поступово стали повертатися до мікроавтобуса. Хто курив, хто сидів на траві. Правда, погода не давала засиджуватися. Хотілося сховатися в мікроавтобус, однак тягай час, бо до Києва було далеко: ще насидяться.
– І справді: дорога якась дивна, стара і безлюдна. Васьок, ми не заблукали?
– спитала Марго. Однак Васьок не відгукувався.
Зненацька почувся гуркіт автомашини. Всі подивилися на дорогу і здивовано провели поглядом старий-престарий ЗІЛ, щоправда, в досить пристойній формі.
З лісу вийшов Вася, несучи в руках якусь металеву табличку:
– Дивіться, що я знайшов!
На табличці був намальований суворий чоловік у будьонівці, який попереджав: "Будь бдителен!"
Дорослі перезирнулися і шкірою відчули небезпеку.
– Вася, заганяй мікроавтобус у ліс, - скомандувала Марго.
– Діти, беріть малого і погуляйте зі тими деревами. Але не далі. Нам треба порадитися. Так-так, ідіть. Панове, треба вирішити, що робити. Особисто мені зовсім не хочеться опинятися в 37-му. Тим більше, я з дітьми. Ясно, що шеф таї»
І його треба визволяти. Хтось повинен піти в розвідку. Хто йде?
– Тільки зайчику й доведеться, - пожартував Андибер словами із народної казки "Пан Коцький".
– Один?
– захвилювалася Марго.
– Один.
Тобі треба змінити імідж: постригтися і вийняти сережку з вуха.
– Краще смерть.
– Це тобі й гарантовано, якщо підеш у такому вигляді.
Тут Леська зчинила скандал, який Андибер егоїст бездушний. Там людина гине, його товариш, а він не хоче пожертвувати пасмом волосся...