Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
Хоч барон майже в кожному мiстi вiв якiсь таємнi переговори про маргарин, але Тiма на них не водив, дозволяв хлопцевi робити, що йому до вподоби. Лиш кiлька разiв довелось Тiмовi сходити з Трочем на банкети - або дуже визначнi (тодi репортери фотографували їх), або ж потрiбнi для фiрми. На таких банкетах Тiм познайомився з одним англiйським герцогом, що захищав афганських гострiїв, i з одним аргентiнським фабрикантом м'ясних консервiв, що боронив привiлеї англiйського дворянства.
Щодо питання про панiв i слуг - а Тiма в його новому становищi воно дуже цiкавило - в усьому свiтi, видимо,
Катерина Павлiвна - так звали ту дiвчину - обiдала з бароном i Тiмом у готелi "Москва". Нахилившись над своїм смаженим курчам, барон глузливо зауважив:
– Ви, комунiсти, вiрите у вселюдську рiвнiсть, Катерино Павлiвно. Але ж це безглуздя.
Катерина Павлiвна всмiхнулась i показала на смажене курча:
– Якби оцей пiвник був iще живий, я б нiколи не стала вимагати вiд нього, щоб вiн нiс яйця. Нехай би вiн собi правив курником, бо на це тiльки вiн i здатен!
Вiдповiдь була й розумна, й дотепна. Барон гучно зареготав i вигукнув:
– Отже, ви вiрите в панiв вiд природи, Катерино Павлiвно!
– Трошечки вiрю, бароне. По-моєму, буває в людей вiд природи своєрiдний хист до керування, командування, органiзаторства чи як хочете називайте. Однак я не вiрю, що цим хистом надiленi тiльки королi, князi та багатi спадкоємцi. Такi таланти можуть вирости i в моєму передмiстi, й навпаки, в багатьох пишних палацах вони не виростають. Ось цей юнак, наприклад, - Катерина Павлiвна показала на Тiма, - колись має правити вашим королiвством пароплавiв, родзинок та масла. Але я боюся, що вiн занадто великодушний для такої справи!
– Може, й так, - буркнув Троч i урвав розмову. Але Тiмовi вона ще довго не йшла з думки. Тiм зовсiм не образився на Катерину Павлiвну, бо знав, що вона каже правду: адже вiн був хлопець розумний i не чванько. (А до того ж уже доходив вiку, коли людина починає пiзнавати сама себе.)
За календарем Тiм пiд час своєї подорожi постаршав на рiк. Йому скоро мало сповнитися шiстнадцять. Але подорослiшав вiн рокiв на п'ять чи шiсть. I пiдрiс дуже, та й обличчям виглядав уже на двадцятирiчного.
За той рiк Тiм майже три рази облетiв у лiтаку довкола свiту. Але не тiльки в лiтаку, а й у життi вiн весь час був високо вгорi, нiби на вершинах, де й дихати легше, й видно далi, нiж у долинi.
Сказати, що Тiм почував себе кепсько на тiй захмарнiй височинi, це була б неправда. Адже жилося там легко. (Надто людинi, що не вмiє смiятися.) А крiм того, кмiтливий хлопець мiг там багато чого дiзнатися й навчитись.
Але крамничка панi Бебер, де пахло хлiбом та свiжими млинцями, цей невеликий копiйчаний свiт балакучих сусiдок, ця коробочка з плiтками, вимощена по стiнах присмаглими хлiбинами, була йому незрiвнянно милiша за готель "Пальмаро" чи месопотамський замок.
Треба зазначити, що барон чомусь обминав Тiмове рiдне мiсто десятою дорогою. Кiлька разiв Тiм просив його заїхати туди, але Троч, нi разу не вiдмовивши Тiмовi навпростець, удавав, нiби не почув, або ж вигадував якiсь невiдкладнi наради в iнших мiстах.
Наприкiнцi того року подорожування Тiмовi стало страшенно важко удавати з себе спокiйного та грати перед бароном
Що знає Крешимир? Як вiдiбрати в барона Тiмiв смiх? Хлопець чесно дотримувався обiцянки не шукати нiякого зв'язку зi своїми гамбурзькими друзями. Але йому несила було дiждатись кiнця того року, коли термiн обiцянки мине.
За кiлька днiв перед Тiмовими iменинами вони полетiли до Лондона, де Тiм при бароновi одержав iз рук мiстера Пеннi пакет акцiй. То була бiльша частина гамбурзького пароплавства.
Мiстер Пеннi тим часом уже довiдався, що Троч прочитав на вимочцi його таємну умову з Тiмом Талером. Спершу англiйцевi було дуже нiяково, проте скоро вiн заспокоївся. Адже ж однаково барон про все дiзнається, коли надiйде час передавати акцiї.
В лiтаку, що нарештi мчав Тiма до Гамбурга, хлопець спитав барона:
– А ви розмовляли з мiстером Пеннi так само приязно й чемно, як i перше. Хiба ви не сердитесь на нього за те, що вiн поза вашою спиною вiдкупив у мене контрольнi акцiї?
Троч лунко зареготав:
– Любий мiй пане Талер, таж я на мiсцi Пеннi зробив би так самiсiнької Чого ж я маю на нього сердитись? Боротьба за контрольнi акцiї, що їх я тепер маю найбiльше, провадиться потай весь час. Але через те ми ж не видряпуємо один одному очей! Ми як та левина сiм'я: коли трапиться здобич, леви погризуться трошки, дiлячи її, й найстаршому левовi - цебто менi - дiстанеться найбiльша пайка. Та як тiльки здобич подiлено - ми знову одна сiм'я, i нiхто нас не розцурає.
– I Салех-бей такий самий?
– тихо спитав хлопець.
– Салех-бей - це, можливо, виняток, пане Талер, - спокiйно вiдповiв Троч.
– Вiн вважає себе за неймовiрно хитрого, а насправдi вiн дуже наївний. Часом нас це дратує, але здебiльшого смiшить. I ми, можна сказати, навiть любимо його.
– Але ж армiя в Пiвденнiй Америцi...
– мимохiть прохопився Тiм.
– Та так звана армiя, пане Талер, складається наполовину з наших людей. А зброя, що Салех-бей купує для них за свої власнi грошi, походить iз наших складiв. Таким чином, Салех-беєвi грошi повертаються до нашої фiрми. Виходить наче кругообiг води в природi. I тi грошi, що їх Салех-бей витрачає проти нас у Афганiстанi, теж майже всi повертаються в нашу касу.
– А навiщо тодi ви прийняли Салех-бея до вашої фiрми? Тiльки тому, що вiн однаково добре вмiє ладнати з буддiйцями й магометанами?
– Не тiльки тому, пане Талер. Його дуже шанують у всьому свiтi. Однi - за те, що вiн захищає бiдних i пригноблених, другi - за те, що вiн старшина релiгiйної секти й сам побожний чоловiк. А я, наприклад, шаную його за надзвичайно мудрi погляди щодо чорта, - усмiхаючись пояснив Троч.
– Ну, а як там марковий маргарин?
– нiбито зовсiм не до речi спитав Тiм. Але барон дуже добре зрозумiв його.