Трансгалантичний розвідник
Шрифт:
— Ненавиджу, — сказав він.
Алик зиркнув на нього й подумав, що погано було б попасти в неласку до робота.
— Глянь! — крикнув Робик.
У глибині екрана враз з’явився небаченої величини метеор. Здавалося, він мчить прямо на “Розвідника” і від нього не пощастить утекти. Алик мимоволі зціпив зуби.
— Увага, —
Йому здалося, що чекати не можна. “Ще мить — і нам кінець”, — досить спокійно і без страху подумав він.
— Ще ні, — заспокоїв його Робик. — Ще ні.
— Уже! — крикнув хлопець.
Автоматичний стрілець затримував постріл до останньої секунди. Він-бо знав, коли буде найвідповідніша і найкраща мить. І саме тоді, коли вже здавалося, що величезний метеор спочатку своєю тінню роздавить екран, а потім легеньким дотиком розтрощить і зітре на порох маленького “Розвідника” — саме тоді з батареї Пеера бухнуло неймовірно яскраве полум’я і схопило величезного супротивника у свої гарячі обійми.
— Уже! — крикнув Алик.
Цього разу стрільцеві довелось удатися до головного вогнемета, що одним своїм пострілом міг закип’ятити море середньої величини.
І ось метеор зник.
Просто зник. А ще якусь хвилину тому загрожував “Розвідникові”, мчав на нього, мало його не розбив. А тепер він зник, наче його ніколи й не було.
Алик з Робиком перезирнулися. І сталася незвичайна річ: хлопець побачив у роботових очах подив.
— Що? — гордо мовив Алик. — Був метеор, і нема його.
— Справді, — сказав Робик.
Настав невеликий перепочинок.
У Чорній Ріці начебто з’явилась мілина, де мерехтіла й переливалася лише дрібна жорства.
Малі вогнемети з “Розвідника” обертали її на сотні іскор. Було таке враження, наче крізь космічний простір раптом поплив справжній земний струмок, у якому вигравало сонячне проміння, розсипаючи сотні відблисків, що засліплювали очі й тішили серце.
— Як гарно, — сказав Алик.
— Не розумію твого захоплення, — сухо відказав йому Робик. — Адже небезпека ще не минула.
Алик знову глянув на нього трохи підозріливо.
— Слухай, Робику, — спитав він, — чи ти часом не перепалив свого почуття гумору?
Робот знизав плечима:
— Дуже можливо. Але тепер не маю часу перевіряти котушки. Вважаю, що…
Враз він замовк і швидко підвівся.
— Увага! — гучно сказав “Розвідник”. — Бойовий космоліт втрачає зв’язок. КБ-803 втрачає зв’язок. Увага! КБ-803, що з тобою? Що з тобою?
— Пеере, передавай наші слова! — крикнув Алик.
“Виходить, — гарячково міркував він, — що вони ловляться в ту прокляту пастку. А може, і я за хвилю, так як вони, як “Альфа” і “Бета”… Ні. Ми не здамося, хоч би там що, а не здамося!
— Слухайте! — закричав він. — Алько і Йоне! Алько і Йоне! Відгукніться!
— Спокійно, — мовив Робик.
Кров ударила Аликові в лице, йому стало соромно і страшно. Страшно за них, і соромно на себе.
— КБ-803, увага! КБ-803! — настійливо кликав голос “Розвідника”. — Відгукнися! Це Пеер! Негайно відгукнися!
— Йоне й Алько, — спокійно вже сказав Алик. — Відгукніться!
Потім замовкли всі троє — “Розвідник” Алик і Робик. Вони чекали: адже тепер повинен озватися КБ-803. Повинен? Ні — мусить!
Автоматичний стрілець знову відкрив вогонь — на екрані з’явився цілий рій темних велетнів. Біляве полум’я почало жадібно пожирати їх.
Минула третина часу, запланованого на всю сутичку “Розвідника” з Чорною Рікою. І якраз тепер КБ-803 замовк, так само, як замовкла “Альфа”, а через сорок одну хвилину після неї — “Бета”.
— Увага, — знову озвався голос “Розвідника”. — КБ-803! Чому не відповідаєш? Чекаю рапорту. “Перший Розвідник” чекає твого рапорту. КБ-803! Відповідай! Чекаю.
Та марно вони чекали. КБ-803 мовчав.
Робик підвівся.
— Чи дозволиш, Алику? — спитав він.
— Так, — відповів Алик. — Дозволяю.
Робик підійшов до Алика й подав йому руку. То була трохи дивна хвилина. Аликові ніяк не вірилося, що він тисне руку не живій істоті, а автоматові.
“Якби тільки не ті вогники в очах і не занадто непорушні вії, — думав він, — то був би цілком як жива людина”.
— Якщо мені не пощастить, — мовив Робик, — то передай вітання від мене Йонові. І Альці також.
Алик гірко усміхнувся:
— Любий Робику! Тепер уже невідомо, чи взагалі хто-небудь з нас зможе щось комусь передати.
Робик трохи незграбно вклонився.
— Вибач, — сказав він, — але ми існуємо тільки тому, що віримо людям. Я не можу у вас сумніватися просто з технічних причин. Я переконаний, що все скінчиться гаразд… Отже… до побачення.
— До скорого побачення, — відказав Алик.
Він і далі всміхався, хоч йому було зовсім не весело.
Робик став на квадрат ліфта й зник. Алик зостався сам.
— “Розвіднику”, повідом про становище, — спокійно, але рішуче наказав він.
— Повідомляю, — почувся слухняний голос.
Алик знову втупився в екран. Головний вогнемет бив Ріку білим полум’яним молотом, і кожен його удар обертав кам’яні брили в ніщо.
А тим часом “Розвідник” повідомляв:
— Обстріл Чорної Ріки провадиться згідно плану. Пілоти і обслуга батареї працюють нормально. Однак КБ-803, що його повели люди, втратив зв’язок на часовій відстані 17-АМ-4. Спроби налагодити зв’язок поки що не дають наслідків.
— Далі!
— Робот-Опікун, — казав голос, — за дозволом людини-керівника прямує до запасного бойового космольота. Чи повідомляти про його дії?