Троє на Місяці

Ющук Іван Пилипович

— На Місяці тертя мале, пил слизький, легко буде. — І Капітан, схопившись за трос, потягнув сани до виходу. До нього підпрігся Граматик.

— Хлопці, постривайте, — раптом збуджено вигукнув з кутка Незнайко, підіймаючи перед собою скриньку, — я тут знайшов…

Опівноч…, калюж…, скільк…, клавіш…, по-вовч…, все-так…, льонар…, зморшк…, снігур…, веселощ…, тільк…, очистивш…, уникаюч…, черепах…

Ключ.Замість крапок постав букви иабо і.

Спочатку випиши підряд слова з вставленою буквою и, потім — з і. У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв складуться два слова, які розкриють тобі, чому зраділи Незнайко, і Капітан, і Граматик.

XXXIII. Сюрприз на кораблі

— Клади на сани, — радісно сказав Капітан. — І поспішаймо, бо скоро кінчиться кисень.

Часу в них залишилося обмаль, гаятися вони не мали права. Але треба було ще навантажити робота на сани, щоб відвезти його до тріщини. А він же тяжкий…

Капітан замкнув склад і заховав ключ до кишені.

— Знаєте, як ми зробимо, — перший обізвався Граматик, коли вони вже простували до робота. — Зачепимо його мотузком за голову й повалимо в місячний пил, а тоді вкотимо на сани. Тут він не розіб’ється, бо падатиме в шість разів повільніше, ніж на Землі. Правда ж, Капітане?

— Правда. І мені здається, що так буде найпростіше.

Хлопці швидко впоралися з роботом. Капітан біля нього на сани поставив також ті дві скриньки, які робот ніс, коли йшов сюди.

— Це, мабуть, якісь важливі деталі до пі-мезонної установки, їх не можна тут залишати.

Хлопці впряглися в сани: посередині — Капітан, ліворуч від нього — Граматик, праворуч — Незнайко. Сапи, справді, легко пішли по місячному пилу. Порадившись, хлопці вирішили тягти свій вантаж між горами Щек і Хорив: тут було менше каміння.

— Ми наче та трійка з картини Перова, — пожартував Граматик.

— Або як бурлаки на картині Рєпіна, — докинув Капітан.

Коли котрийсь із хлопців оглядався на робота, прив’язаного до саней, то обов’язково зиркав і на Землю. Яка вона далека і як гарно там, на ній! Мабуть, ніде більше в усьому Всесвіті нема такого ніжного й величного Дніпра, такого лагідного сонця, таких затишних хат у рясних садках, як на Землі. Зараз там літо, буяє зелень, наливається садовина, достигає городина.

— Уже б скоріше додому, — мимоволі вирвалося в Граматика.

— У сто разів краще вдома підгортати картоплю чи полоти бур’ян на городі, ніж гуляти по цій пустелі, — підтримав його Незнайко.

— Мусимо вже повертатися, — ніби із сумом промовив Капітан. — Хоч би й хотіли, не можемо тут більше затримуватись: і повітря, і вода, і харчі — все кінчається. Добре, що тепер маємо вдосталь пального, а то складно було б посадити корабель на Землю.

Незнайко крадькома глянув на Капітана: чи той, коли вони повернуться додому, ще вимагатиме покарання для нього за

те, що він недовантажив корабель пальним, а натомість сам заліз на дозатор?

Капітан, ніби вгадуючи Незнайкову думку, повів далі:

— Нам дуже пощастило, що знайшлося пальне. А взагалі, наша експедиція була немарною: встановлено, що з місячних надр виділяється газ, очевидно вуглекислий, і зірвано страхітливий план злочинної Гаррісової банди. Це найважливіше.

— І ще подивися, який камінчик знайшов Незнайко, — додав Граматик.

Незнайко дістав з кишені камінець завбільшки з куряче яйце. Він замиготів на сонці різними барвами.

— Що це? — здивовано запитав Капітан.

— Алмаз, — відповів Граматик. — Коли ми були в Києві в Українському музеї коштовностей, там я бачив такі самі камінці, тільки менші.

— Отже, на Місяці можуть бути й корисні копалини.

Гори, за якими на Обсерваторній долині непорушно застигли роботи, залишилися позаду. Хлопці тягли сани рівниною, тут іти було вже набагато легше.

— І цю рівнину треба назвати, — сказав Граматик. — Називай ти, Незнайку.

Незнайко почервонів від того, що йому довірено таку важливу справу, подумав трохи й сказав несміло:

— Я б назвав її Келебердянською.

— Дуже вдало, — підтримав його Граматик. — Келеберда — це, мабуть, означає “коло берда”, тобто “коло гори”. А ця рівнина якраз і є біля гір. Отже, хай буде Келебердянська рівнина.

— То й назвімо вже тріщину, — обізвався Капітан. — Я пропоную їй назву Білий Яр. Чому Білий? Бо з неї виділяється газ, який на морозі випадає білим інеєм.

Ось нарешті й пам’ятне всім місце: тут Капітан і Граматик попадали в провалля, Незнайка схопив циліндроголовий робот, а Друг раптом зник.

— А сюди дуже добре підходить назва Над Прірвою — і в прямому, і в переносному значенні, — сказав Граматик. — Тут є прірва, і тут нам загрожувала найбільша небезпека.

Незнайко запропонував зіпхнути робота в провалля, та й усе. Поб’ється? То хай собі б’ється. Подумаєш, велика втрата. Ще панькатися з ним. Тут дихати нічим, руки, ноги мов із вати, а ти думай про якогось робота.

— Цей робот ще стане в пригоді освоювачам Місяця, — не погодився з ним Капітан. — То навіщо його псувати?

Капітан з Граматиком просунули роботові попід руки капроновий мотузок, підкотили до провалля й почали поволі спускати його.

— Ого, як глибоко! — жахнувся Граматик. — І ми з такої висоти летіли.

Мотузка забракло.

— Нічого страшного, як і впаде, уже мало залишилося до дна, — сказав Капітан, вдивляючись у прірву. — Пускай свій кінець… Ось і все. Обросте інеєм і буде лежати, наче камінна брила. Ніхто й не здогадається, що то робот. А ці скриньки з деталями я сам поспускаю. Ти сідай біля Незнайка, відпочинеш трохи.