Туманність Андромеди
Шрифт:
— Я сама — член Контролю Честі і Права!
— Крім вас, там ще десять чоловік. А оскільки моя справа всепланетна, то вам доведеться вирішувати з’єднаними Контролями Півдня і Півночі — всього двадцять один чоловік, окрім вас…
Евда Наль поклала руку йому на плече.
— Сядьмо, Мвен, ви ледве стоїте на ногах. Знаєте, що коли перші лікарі оглянули Рена, то вони вирішили зібрати консиліум смерті?
— Знаю. Не вистачало двох чоловік. Лікарі — консервативний народ, а за давніми положеннями, яких ще не додумалися скасувати, вирішити
— Ще недавно консиліум смерті складався з шістдесяти лікарів!
— Це був пережиток того самого страху зловживань, через який у далеку давнину лікарі прирікали хворих на тривалі й даремні муки, а їх близьких — на важкі моральні страждання, коли виходу вже не було і смерть могла б бути легкою і швидкою. Але бачите, якою корисною виявилась традиція — двох лікарів не вистачило, а мені пощастило викликати Аф Нута… завдяки Грому Орму.
— Про це я й хочу вам нагадати. Ваш консиліум громадянської смерті поки що складається з однієї людини!
Мвен Мас взяв руки Евди і підніс до своїх губів. Та дозволила йому цей жест великої і інтимної дружби. Зараз вона була одна у нього, сильного, але пригніченого моральною відповідальністю. Одна… Коли б на її місці опинилася Чара? Ні, щоб прийняти Чару зараз, африканцеві потрібне було б душевне піднесення, на яке він ще не мав сил. Хай усе йде як іде, до видужання Рен Воза і до Ради Зореплавання!
— Ви не знаєте, яка третя операція чекає Рена? — змінила Евда розмову.
Мвен Мас якийсь час думав, пригадуючи розмову з Аф Нутом.
— Він хоче скористатися з того, що організм Рен Воза відкритий, і очистити його від накопиченої ентропії. Те, що робиться повільно й важко з допомогою фізіохімотерапії, в поєднанні з такою капітальною хірургією буде зроблено значно швидше й ґрунтовніше.
Евда Наль спробувала пригадати все, що знала про основи довголіття — очищення організму від ентропії. Риб’ячі, ящірні предки людини лишили в її організмі нашарування суперечливих фізіологічних будов, і кожне з них мало свої особливості утворення ентропічних залишків життєдіяльності. Вивчені протягом тисячоліть, ці давні структури — колись вогнища старіння і хвороб — почали піддавати енергетичному очищенню — хімічному та променевому промиванню і хвильовому струшуванню старіючого організму.
У природі звільнення живих істот від збільшуваної ентропії і є необхідністю народження від різних особин, що походять з різних місць, тобто з різних спадкових ліній. Це перетасовування спадковості у боротьбі з ентропією і черпання нових сил з навколишнього світу — найскладніша загадка науки, над розумінням якої вже тисячі років билися біологи, фізики, палеонтологи та математики. Але битися варто було — можлива тривалість життя вже досягла майже двохсот років, а найголовніше — зникла виснажлива старість.
Мвен Мас вгадав думки психіатра.
— Я подумав про нову велику суперечність нашого життя, — неквапливо сказав африканець. —
— Це правильно, і тому ми затримуємо поки що розвиток третьої сигнальної системи людини, — погодилася Евда Наль. — Читання думок дуже полегшує спілкування індивідуумів між собою, але потребує великої затрати сил і послаблює центри гальмування. Останнє — найнебезпечніше…
— ЧІ все одно більшість людей — справжніх трударів — живуть лише половину можливих років через сильне нервове напруження. Наскільки я розумію, з цим медицина боротись не може — тільки забороняє роботу. Але хто ж залишить роботу заради зайвих років життя?
— Ніхто, бо смерть страшна і змушує чіплятися за життя лише тоді, коли воно минуло в безплідному і тоскному очікуванні незнаних радощів, — замріяно промовила Евда Наль, мимохіть подумавши, що на острові Забуття люди живуть, можливо, довше.
Мвен Мас знову зрозумів її невисловлені думки і суворо запропонував повернутись на обсерваторію, щоб відпочити. Евда скорилася.
…Через два місяці Евда Наль розшукала Чару Нанді у верхньому залі Палацу інформації, схожому своїми високими колонами на готичний храм. Скісні промені сонця, які падали згори, перехрещувались на половині висоти залу, створюючи сяйво вгорі і м’які сутінки внизу.
Дівчина стояла, спираючись на колону, з’єднавши за спиною опущені руки. Евда Наль, як завжди, не змогла не оцінити її простого вбрання — короткого, сірого з голубим, дуже відкритого плаття.
Чара глянула через плече на Евду, що підходила до неї, і сумні очі дівчини пожвавішали.
— Чого ви тут, Чаро? Я думала, що ви готуєтесь здивувати нас новим танцем, а вас потягло до географії.
— Час танців минув, — серйозно сказала Чара. — Я вибираю роботу у знайомому мені колі діяльності. Є місце на заводі штучного вирощування шкіри у внутрішніх морях Целебесу і на станції виведення довгоцвітних рослин у колишній пустині Атакама. Мені було добре на роботі в Атлантичному океані. Так світло і ясно, так радісно від моря, від безтурботного злиття з ним, від спритної гри й змагання з могутніми хвилями, які завжди тут поряд, і тільки закінчиш роботу…
— Мені теж досить піддатися меланхолії, і пригадується робота в психологічному санаторії в Новій Зеландії, де я починала зовсім юною медичною сестрою. І Рен Боз тепер, після свого жахливого поранення, каже, що найщасливі-шим він був, коли працював регулювальником гвинтольотів. Але ж ви розумієте, Чаро, що це слабість! Втома від величезного напруження, потрібного, щоб утриматись на тій творчій висоті, якої пощастило досягти вам, справжній артистці. Ще більше відчуватиметься втома згодом, коли ваше тіло перестане бути таким чудовим зарядом життєвої енергії. Але поки не перестало, даруйте всім нам радість вашого мистецтва і краси.