Туманність Андромеди

Ефремов Иван Антонович

Математик ступив крок до Мвена Маса і опустив очі, та раптом повернувся і презирливо кинув через плече грубі слова заперечення. Мвен Мас мовчки пішов стежкою. До п’ятого селища лишалося близько десяти кілометрів.

Узнавши, що дівчина самотня, африканець порадив їй перейти на східне узбережжя у приморські селища, щоб не зустрічатися більше з жорстокою і грубою людиною.

Колишній славетний учений ставав тираном у тихому і відокремленому житті маленьких селищ гірської області. Щоб запобігти небажаним наслідкам, Мвен Мас вирішив зразу ж іти в містечко й просити про нагляд за цим чоловіком. Мвен Мас попрощався з Онар на околиці селища. Дівчина розповіла йому, що недавно в лісах куполоподібної гори начебто

з’явились тигри, які втекли із заповідника чи досі ще збереглися в непролазних хащах навколо високої гори острова. Міцно схопивши його за руку, вона просила бути обережнішим і ні в якому разі не йти через гори вночі. Мвен Мас швидко пішов назад. Розмірковуючи над тим, що трапилося, він бачив перед собою останній погляд дівчини, сповнений тривоги і відданості. Вперше Мвен Мас подумав про справжніх героїв давнього минулого — людей, які лишалися хорошими в полоні приниження, злоби й фізичних страждань, людей, які знесли найважчий подвиг — зостались справжніми людьми, коли їхнє оточення сприяло розвитку звірячого себелюбства.

Подвійність життя завжди висувала перед людьми свої суперечності. У далеку давнину, серед небезпек і приниження, сила любові, відданості й ніжності надзвичайно зростала саме на краю загибелі, у ворожому і грубому оточенні. Підкорення примх грубої сили робило все короткочасним і нестійким. Доля окремої людини могла в будь-яку мить різко змінитися, прирікаючи на крах її плани, надії і сподівання, бо в погано влаштованому суспільстві давніх часів дуже багато залежало від випадкових людей. Але ця давня скороминучість надій, любові і щастя, замість того щоб ослабляти, посилювала почуття.

Ось чому все краще в людині не могло загинути, незважаючи на тяжкі випробування рабства Темних віків чи ери Роз’єднаного Світу.

Вперше африканець подумав, що в давнину в житті, яке уявляється тепер усім людям таким важким, було і щастя, й надії, і творчість, часом, можливо, сильніші, ніж тепер, у горду еру Кільця.

Мвен Мас майже з люттю пригадав теоретиків науки тих часів, які спиралися на неправильно сприйняту теорію про повільність зміни видів у природі і передрікали, що людство не стане кращим протягом мільйона років.

Якби вони більше любили людей і знали діалектику розвитку, така нісенітниця ніколи не спала б їм на думку!

За круглим плечем гігантської гори призахідне сонце забарвило її хмарне покривало. Мвен Мас кинувся в річку.

Освіжившись і остаточно заспокоївшись, він сів на плоскому камені, щоб обсохнути і відпочити. Вже настала ніч, а йому не вдалося дійти до містечка, і він сподівався перевалити через гору, коли зійде місяць. Замріяно дивлячись на воду, що вирувала мЬк камінням, африканець раптом відчув на собі чийсь погляд, але нікого не побачив. Це відчуття невидимих очей, які стежать за ним, гнітило Мвена Маса і тоді, коли він перейшов річку й почав підніматися вгору.

Мвен Мас швидко прямував уторованою візками дорогою на плато в тисячу вісімсот метрів висотою, піднімаючись з виступу на виступ, щоб перейти лісистий відріг гори і найкоротшим шляхом потрапити до містечка. Вузький серп молодика міг освітлювати шлях не більше як півтори години. Подолати круту гірську стежку в безмісячну ніч було б дуже важко. Мвен Мас квапився. Обрідні й невисокі дерева відкидали довгі тіні, які лягали чередою чорних смуг на освітлену місяцем суху землю. Мвен Мас ішов, уважно дивлячись під ноги, щоб не зачепитися за купи дрібного каміння, і думав.

Грізне гарчання, стрясаючи землю, пролунало віддалік праворуч, де схил вибалка положисто піднімався і тонув у глибокій тіні. Йому відгукнувся низький рев у лісі серед плям і смуг місячного світла. У цих звуках відчувалася сила, яка проникала в глибину душі, будила в ній давно забуті почуття жаху й приреченості жертви, вибраної непереможним хижаком. Як протидія

давньому жаху, спалахнула не менш давня лють боротьби — спадщина незліченних поколінь безіменних героїв, які виборювали право людського роду на життя серед мамонтів, левів, велетенських ведмедів, скажених биків та безжальних вовчих зграй, у виснажливі дні полювання і в ночі впертої оборони.

Мвен Мас трохи постояв, озираючись і тамуючи дихання. Ніщо не ворухнулося в нічній тиші, та ледве Мвен Мас ступив кілька кроків стежкою, як зрозумів, що його переслідують по п’ятах. Тигри? Невже правда те, що сказала Онар?

Мвен Мас побіг, намагаючись зміркувати, що йому робити, коли хижаки — їх, безумовно, було два — накинуться на нього.

Рятуватися на невисоких деревах, на які тигр лазить краще за людину, безглуздо. Битися? Навколо було лише каміння, навіть добрячої палиці не відламаєш від цих міцних, як залізо, гілок. І коли гарчання почулося зовсім близько позаду, Мвен Мас зрозумів, що загинув. Простягнені над курною стежкою гілки дерев душили африканця. Йому хотілося зачерпнути мужність останніх хвилин із вічних глибин зоряного неба, вивченню яких було віддано все його життя. Мвен Мас помчав величезними стрибками. Доля була прихильна до нього — він вискочив на узлісся великої галявини. В центрі її помітив купу розкиданих кам’яних уламків, метнувся туди, схопив тридцятикілограмову брилу з гострими краями і повернувся до лісу. Тепер він побачив рухомі невиразні примари. Смугасті, вони губилися серед схрещених тіней рідколісся. Місяць уже торкнувся своїм краєм верхівок дерев. Видовжені тіні лягли впоперек галявини, і по них, як по чорних дорогах, почали підповзати до Мвена Маса два величезні коти. Як тоді, у підземній кімнаті Тібетської обсерваторії, Мвен Мас відчув наближення смерті. Тепер вона горіла зеленим полум’ям у фосфоричних очах хижаків. Мвен Мас вдихнув порив вітру, що налетів у духоті, глянув угору на сяючу лаву космосу і випростався, піднявши над головою камінь.

— Я з тобою, товаришу!

Висока тінь метнулася на галявину з темряви схилу, загрозливо піднімаючи корявий сук. Здивований Мвен Мас на секунду забув про тигрів, пізнавши математика. Бет Лон, ледве живий від шаленого бігу, став поруч Мвена Маса, хапаючи розкритим ротом повітря. Величезні коти, відскочивши спочатку назад, знову почали невблаганно наближатися. Тигр ліворуч був уже за тридцять кроків. Ось він підтягнув під себе задні лапи, збираючись стрибнути.

— Швидше! — пролунав на всю галявину гучний крик.

Бліді спалахи гранатометів замелькали з трьох боків за спиною Мвена Маса, який випустив з несподіванки свою зброю. Ближчий тигр здибився на весь зріст, паралізуючі гранати луснули барабанними ударами, і хижак перекинувся на спину. Другий зробив стрибок до лісу. Звідти з’явилися ще три силуети вершників. Скляна граната з потужним електричним зарядом розбилася об лоб тигра, і він простягся, уткнувши важку голову в суху траву.

Один вершник вихопився вперед. Школи ще Мвену Масу не здавався таким гарним робочий одяг Великого Світу — короткі, до колін, штани, простора сорочка-із синього штучного полотна з розкритим коміром і двома кишенями на грудях.

— Мвен Мас, я відчувала, що ви в небезпеці!

Хіба він міг не пізнати цей високий голос, у якому зараз звучало стільки тривоги! Чара Нанді!..

Він забув відповісти і стояв нерухомо, поки дівчина не скочила з коня і не підбігла до нього. Слідом під’їхало п’ятеро її супутників. Мвен Мас не встиг їх роздивитися, бо серпик місяця сховався за деревами і задушлива темрява ночі вкрила ліс і галявину. Рука Чари знайшла лікоть Мвена Маса. Він узяв тонке зап’ястя дівчини і приклав її долоню до своїх грудей, де схвильовано калатало серце. Кінчики пальців Чари ледве відчутно погладили його груди, і ця легка ласка принесла Мвену Масу незнаний спокій.