Тунель
Шрифт:
Аллан помітив, що дружина важко дихає, а щоки її почервоніли. Його рука ще лежала в неї на плечі. Він ніжно погладив Мод і заспокійливо прошепотів:
— Ну, тоді ми зостанемося, люба, я ж тільки запропонував. Можна прекрасно поїхати й завтра вранці.
Однак настрій у Мод був остаточно зіпсований. Музика тепер гнітила її, будила в ній тривогу й страх. Мод іще вагалася — поступитися Макові чи ні. В цю хвилину вона випадково завважила, що Етель Ллойд украй безцеремонно розглядає її в бінокль, і відразу ж почала збиратися. Вона через силу всміхнулася, щоб її усмішку побачила Етель Ллойд,
— Ходімо, Маку!
Мод було приємно, що Мак завбачливо допоміг їй підвестися, і вона, весело всміхаючись, на вигляд щаслива й задоволена, вийшла з ложі.
4
Вони під'їхали до Центрального вокзалу саме в ту хвилину, коли поїзд відходив від перону.
Мод сховала свої маленькі руки до кишень хутряного пальта й зиркнула з-за зведеного коміра на Мака.
— А твій поїзд пішов, Маку! — засміялася вона, навіть не намагаючись приховати зловтіху.
Позаду стояв їхній слуга Леон, старий китаєць, якого всі називали «Лайон» [12] . Він тримав у руках саквояжі і з тупим виразом на в'ялому, зморшкуватому обличчі дивився вслід поїздові.
Мак дістав годинника й кивнув головою.
— Шкода, дуже шкода,— доброзичливо промовив він.— Лайоне, їдьмо назад до готелю.
Те, що вони спізнилися на поїзд, сказав у машині Мак, засмутило його саме через неї, Мод,— адже їй доведеться знов розпаковуватись та спаковуватись.
12
Lion («лайон») — лев (англ.).
Мод нишком усміхнулася.
— А чому? — відповіла вона, дивлячись кудись повз Мака.— Чому ти гадаєш, Маку, що я взагалі поїду з тобою?
Він здивовано звів на неї очі.
— Я думаю, ти все ж таки поїдеш, Мод?
— Я справді не певна, чи можна брати з собою взимку Едіт. А без Едіт я не поїду ні за що.
Аллан замислено дивився перед себе.
— Про це я й не подумав,— нерішуче промовив він по хвилі.— Ну звісно, Едіт! А втім, гадаю, це діло можна все ж таки залагодити!
Мод нічого не відповіла. Вона чекала. Цього разу він так легко не відбудеться!
А Мак, трохи помовчавши, додав:
— Адже на пароплаві точнісінько так, як у готелі, Мод. Я взяв би каюти «люкс», і вам було б зручно.
Мод добре знала Мака. Ні, він не наполягатиме дуже, щоб вона їхала, не проситиме її. Він не скаже більше жодного слова й зовсім не образиться, якщо вона не поїде з ним.
Мод бачила, що він уже намагається звикнути до цієї думки.
Аллан замислено, розчаровано дивився перед себе. Те, що її відмова була всього-на-всього комедією, навіть не спадало йому на думку — йому, хто зроду не грав комедій і раз у раз вражав Мод своєю простотою й відвертістю.
У раптовому пориві Мод схопила його за руку.
— Ну звичайно, Маку, я поїду з тобою! — промовила вона й ніжно глянула на нього.
— Ось бачиш! — відказав він і вдячно стиснув їй долоню.
Мод подолала свій поганий настрій, і від цього
— А Етель була дуже прихильна до тебе, Маку? — запитала Мод.
— Вона справді була зі мною дуже мила,— відповів він.
— Яке вона справила на тебе враження?
— Вона здалася мені дуже невимушеною, щирою, навіть трохи наївною, майже як дитина.
— О?! — засміялася Мод. Вона й сама не могла збагнути, чому відповідь Мака знову трохи засмутила її.— Ох, Маку, добре ж ти розумієшся на жінках! Господи! Етель Ллойд — і щира! Етель Ллойд — і наївна! Ха-ха-ха!
Мак також не стримавсь і засміявся.
— Вона й справді здалася мені такою! — запевнив він. Але Мод розпалювалася дедалі дужче.
— Ні, Маку! — вигукнула вона.— Такої сміхоти я зроду не чула! Ось які ви, чоловіки! Та немає другого такого нещирого створіння, як Етель Ллойд, Маку! Ота «щирість» — це її найбільше штукарство! Можеш мені спокійно повірити, Маку: Етель — це дуже підступна й кокетлива жінка, у неї все побудовано на розрахунку. Вона б не від того, щоб заворожити всіх вас, чоловіків. Повір мені, я її знаю. Ти помітив, які в неї очі? Як у сфінкса.
— Ні.— Мак казав правду.
— Ні?! Таж Етель сама якось призналася Мейбл Гордон: «У мене очі сфінкса, всі так кажуть». А тобі вона здається наївною! Боже мій, та вона ж страх яка шанолюбна, ця красуня! Щотижня її портрет принаймні один раз з'являється в якій-небудь газеті! Етель Ллойд, мовляв, заявила!.. Вона рекламує себе день і ніч, ну точнісінько, як Хоббі. Навіть своє добродійництво використовує для реклами.
— А може, в неї справді добре серце, Мод? — озвався Мак.
— У кого, в Етель Ллойд?! — Мод засміялася. Потім, тримаючись за нікельовані ручки в автомобілі, якого на швидкості гойдало з боку в бік, раптом подивилася чоловікові в очі.— А вона справді дуже гарна, Маку?
— Так, Мод, Етель гарна. Бозна-тільки, нащо вона так напудрюється!
Вигляд Мод мала розчарований.
— Ти закохався в неї, Маку? Як і решта чоловіків? — тихо поспитала вона з удаваним переляком у голосі.
Аллан засміявся й притяг її до себе.
— Ти дурненьке дівча, Мод! — вигукнув він і притис її обличчя до своєї щоки.
Тепер Мод знов була задоволена. І чому це сьогодні її дратує кожна дрібниця? Що їй до тієї Етель Ллойд? Мод хвилю помовчала, тоді щиро сказала:
— А втім, може, в Етель і справді добре серце. Я в це навіть вірю.
Та, промовивши ці слова, Мод відчула, що в глибині душі не вірить по-справжньому в добре серце Етель. Ні, сьогодні їй таки не сила з собою нічого вдіяти.
Після вечері, яку вони замовили в номер, Мод відразу пішла спати, а Мак сів у вітальні писати листи. Залишившись сама, Мод довго не могла заснути. З самого ранку вона була на ногах і дуже стомилася. Від сухого, гарячого повітря в готельному номері у неї підвищилася температура. Все, що вона пережила за день — поїздка, концерт, стовпище людей, Етель Ллойд,— усе це знов ожило в її перевтомленому мозку. У вухах знов лунала музика, голоси. За вікном з гуркотом пролітали машини. Лунали гудки. Вдалині шуміли поїзди міської залізниці.