Твори том 2
Шрифт:
Старій дуже кортіло випити, і вона піддалась, але пів-чарки лишила.
Тоді Шіко в пориві Щедрості вигукнув:
— Ну раз вона вам подобається, то я дам вам барильце, щоб показати, який я вам приятель!
Стара не відмовилась і поїхала, трохи п’яненька.
Другого дня шинкар в’їхав у двір тітки Маглуар і витяг з повозки маленьке барильце з залізними обручами. Потім він захотів, щоб вона покуштувала й пересвідчилась, що це та сама горілка. І коли вони випили по три чарки, він сказав од’їжджаючи:
— І знаєте,
І виліз на свою біду.
Навідався він знову через чотири дні. Стара сиділа перед дверима, збираючись різати хліб до юшки.
Шіко підійшов, привітався, нахилився аж до обличчя тітки Маглуар, щоб відчути її віддих. Від неї тхнуло алкоголем. Тоді обличчя його проясніло.
— Ви ж почастуєте мене чарочкою? — сказав він.
І вони двічі чи тричі цокнулися.
А скоро пройшла поголоска, що тітка Маглуар пиячить на самоті. Її піднімали то в кухні, то в дворі, то на довколишніх шляхах і приносили додому, п’яну мов хлющ.
Шіко вже не їздив до неї, і коли йому говорили про селянку, він бурмотів з журливим виглядом:
— Це ж нещастя, в її літах мати таку звичку. Бо, бачите, як старий, то вже сил бракує. Коли б не сталося лиха!
І, справді, з нею сталося лихо. Тієї зими перед Різдвом вона п’яна упала в сніг і померла.
І дядько Шіко, що дістав у спадщину її ферму, казав:
— Ото дурна! Якби вона не пиячила, то прожила б іще років десять.
Парасолька
Камілові Удіно
Пані Орей була ощадлива. Вона добре знала, чого варте кожне су, і додержувалася цілої низки суворих правил нагромадження коштів. її служниці, напевно, дуже важко було увірвати собі з базару якусь дрібничку, а пан Орей лише на превелику силу здобував від неї кишенькові гроші. І хоч були вони бездітні й жили в достатку, а проте пані Орей тяжко страждала, розлучаючись з кожною монетою. Це в’ялило її серце, і щоразу, коли доводилося робити яку-небудь значну, дарма що потрібну, витрату, її всю ніч мучило безсоння.
Орей безперестану торочив своїй жінці:
— Не скупися, ми й так ніколи не проживаємо наших прибутків.
Вона ж відказувала:
— А раптом скоїться щось. Зайві гроші не завадять.
Ця невеличка, чистенька, моторна сорокалітня жінка зі
зморшкуватим лицем була завжди не в гуморі.
Її чоловік усе жалівся на злигодні, яких йому доводилося через неї зазнавати. Деякі з них надто були нестерпні, бо зачіпали його гонор.
Тільки з жінчиного примусу він служив далі начальником відділу у військовому міністерстві, щоб збільшувати і без того зайві прибутки.
Ось уже два роки він ходив
Орей з відчаю звелів жінці придбати йому нову парасольку, з тонкого шовку, за двадцять франків і принести на доказ рахунок.
Вона купила парасольку за вісімнадцять франків і, червона з обурення, попередила, подаючи її чоловікові:
— Це тобі щонайменше років нf п’ять.
У канцелярії щасливий Орей став героєм дня.
Ввечері, коли він повернувся додому, жінка сказала, тривожно позирнувши на парасольку:
— Не треба перетягувати резинкою, можна протерти шовк. Дивись, бережи її. Бо тепер так скоро не куплю тобі нової.
Вона взяла парасольку в руки, відстебнула кільце, стрепенула згортками і враз аж скам’яніла з хвилювання: посередині парасольки їй впала в очі кругла дірка, завбільшки як сантим. Парасолька була пропалена сигарою!
Вона промимрила:
— Що це таке?
Чоловік, навіть не глянувши, спокійно мовив:
— Що там? Що сталося?
Тоді зі злості їй аж груди сперло; вона не могла говорити.
— Ти… ти, ти пропалив… сво… свою… парасольку. Та ти ж… ти збожеволів!.. Ти хочеш звести нас нінащо!
Тут він обернувся до неї, відчуваючи, як блідне на лиці:
— Що таке ти кажеш?
— Кажу, ти пропалив свою парасольку. Дивись пак!..
І, кинувшись до чоловіка, наче наміряючись його побити,
вона пхнула йому під носа злощасну пропалину.
Перед таким лихом він зовсім розгубився і замурмотів:
— Що ж це таке? Я не знаю! Я тут не винний, слово честі. І розуму не доберу, з чого могло таке статися.
Та-вона вже кричала:
— Закладаюся, що ти там у своїй канцелярії нею бавився, виробляв усякі штуки, розгортав її з хвастощів.
— Та я ж раз тільки й розгорнув її, щоб показати, яка вона гарна. От і по всьому. Божусь тобі.
Але вона аж затупотіла з гніву й зробила одну з тих подружніх сцен, від яких родинне вогнище для мирного чоловіка стає страшніше за бойовисько, де свистять кулі.
Вона посадила на дірку латку іншого кольору, відрізавши клаптик шовку від старої парасольки, і вранці пригнічений Орей рушив з полатаною парасолькою. Він поставив її у шафу, намагаючись відігнати від себе прикрі спогади.