Твори том 2
Шрифт:
— Скажи мені, чи пам’ятаєш, як Сурі хотів мені довести, ніби маленькі чоловіки завжди більше до вподоби жінкам, ніж високі?
І він вдавався в міркування, образливі для небіжчика, малого на зріст, і похвальні для себе — бо був на зріст високий.
А пані Лейє давала йому зрозуміти, що він має цілковиту, цілковиту рацію. І сміялася від усього серця, глузуючи з колишнього свого чоловіка на превелику радість теперішньому, що завжди докидав укінці:
— Що не кажи, а таки дивак був
Вони були щасливі, зовсім щасливі. І Лейє безперестанку доводив жінці своє невгасиме кохання всіма звичайними засобами.
Аж ось однієї ночі, коли вони не могли ніяк заснути, бо в них обох прокинулась друга молодість. Лейє, міцно стискаючи в обіймах свою дружину та цілуючи щосили, промовив раптом:
— Скажи мені, серденько…
— А що?
— Чи Сурі… трудне, трудне це питання… Чи Сурі дуже… чи дуже він був палкий?
Вона у відповідь міцно його поцілувала й прошепотіла:
— Не такий, як ти, котику…
Ці слова потішили йото чоловіче самолюбство.
— Він був, мабуть, незугарний… так? — запитав.
Вона нічого не сказала. Засміялась тільки тихенько,
пустотливо, ховаючи обличчя на грудях у чоловіка.
Він запитав:
— Певне, був дуже незугарний і… як би то сказати… незграбний?
Вона ворухнула злегка головою, що мало означати: «Так… незграбний».
— Добре тобі надокучав за ніч, га?
Вона на цей раз відповіла щиро, з запалом:
— «г- Ой! Певне!
Він поцілував її ще раз за таку відповідь і прошепотів:
— Ото ще недотепа! Тобі за ним нещасливо жилося?
— Так. Невеселе було життя… щодня те саме…
Лейє відчув надзвичайну втіху, порівнюючи в думці
колишнє та теперішнє становище, на свою користь, звичайно.
Він трохи помовчав, йому набігли веселі думки.
— А скажи мені…— промовив.
— Що?
— Казатимеш мені по щирості, зовсім щиро?
— А певне, мій друже.
— Ну, то от, по правді, чи не спокушала тебе ніколи думка… щоб… щоб обдурити його, того йолопа Сурі?
Пані Лейє соромливо ойкнула стиха й ще щільніше притулилася чоловікові до грудей. Але той помітив, що вона сміється.
— Ні, справді,— наполягав він, — признайся по правді. Йому б до голови якраз пасували роги, отій нікчемі. Так би воно було кумедно, так кумедно! Бідолаха Сурі! Ну ж бо, ну, серденько, ти й справді можеш мені про це сказати, мені, мені особливо!
Він підкреслював «мені», маючи на думці, що коли б закортіло їй обманути Сурі, то лише з ним, з Лейє, ні з ким іншим вона б цього не зробила. І він аж тремтів від задоволення, чекаючи на те признання, впевнений у тому, що коли б вона не була така цнотлива, він ще тоді б її мав.
Але вона не відповідала нічого, все тільки
Лейє й собі почав сміятися з тієї думки, що міг він наставити роги Сурі. Ото чудасія, гарна була б штука справді!
Він бурмотів, заходячись від сміху:
— Бідолашний Сурі, бідолашний Сурі! Голова його для цього якраз пасувала! Ой, так же, так!
Пані Лейє корчилася під ковдрою від сміху, реготала до сліз, майже до крику.
А Лейє все своєї:
— Та ну-бо, признайся, нризнайся! По щирості. Ти ж добре розумієш, що мені з цього не може бути прикрості.
Тоді вона пробелькотала приглушено:
— Авжеж, авжеж.
Чоловік наполягав:
— Що авжеж? Та кажи-бо все!
Стримуючи сміх, вона схилилася аж до вуха Лейє, що чекав на приємне для нього признання, і шепнула:
— Авжеж, я обдурювала його.
Він здригнувся, немов снігом його обсипало, холод пройшов аж до кісток. Бурмотів розгублено:
— Ти… ти… ти його… обдурювала… по-справжньому?
Вона, все ще думаючи, що це його безмірно втішає,
відказала:
— Так… по-справжньому… до самого краю…
Він мусив сісти на ліжку, так його вхопило за серце; віддих йому урвався, він був такий уражений, ніби оце тільки дізнався, що сам рогатий. Помовчав, потім сказав просто:
— Ага!
Вона теж перестала сміятися, запізно зрозумівши свою помилку.
Лейє запитав нарешті:
— Аз ким?
Вона мовчала, підшукуючи відповідь.
Він повторив:
— З ким?
— З одним молодим хлопцем, — здобулася вона на слово.
Він рвучко повернувся до неї й сухо мовив:
— Та певне, що не з куховаркою! Я тебе питаю, з яким хлопцем, чуєш?
Вона не відповідала. Він ухопив ковдру, якою жінка закрилася з головою, кинув її на середину ліжка, і знову сказав:
— Я хочу знати, з яким саме хлопцем, чуєш?
Тоді вона промовила через силу:
— То я на сміх сказала.
Але він трусився зі злості:
— Що? Як? На сміх сказала? То ти з мене глузуєш? Я цього не стерплю, розумієш? Я тебе питаю, як зветься той хлопець?
Вона лежала горілиць, непорушно, мовчки.
Він узяв її за руку і міцно стис:
— Чи чуєш ти нарешті? Я вимагаю, щоб ти відповіла, коли я кажу.
Тоді жінка промовила злякано:
— Ти, видно, збожеволів! Дай мені спокій!
Biji тремтів від люті, не знав уже, що казати, шалів, торсав її з усієї сили та все повторював:
— Чи ти чуєш? Чи ти чуєш?
Вона, щоб звільнитись, зробила раптовий рух і кінчиками пальців ненароком влучила чоловіка в ніс. Він спалахнув гнівом, гадаючи, що жінка його вдарила, і кинувся на неї.