Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
На княжому дебелім тілі
Засохлу кров його… Отру
Глибокії на любім ладо рани»,
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі-городі.
Й рече:
«Вітрило-вітре, господине!
Нащо ти вієши, несеш
На легкому крилі своєму
Хиновські стріли?»
14 сентября [1860,
С.-Петербург]
«З передсвіта до вечора…»
З передсвіта до вечора,
А з вечора до досвіта
Летить стріла каленая,
Бряжчить шабля о шеломи,
Тріщать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі,
Середи землі Половецької.
Земля
Поорана, поритая;
Костьми земля засіяна,
А кровію политая.
І журба-туга на тім полі
Зійшла для Руської землі.
Що гомонить отам, зичить
Удосвіта? То повертає
Той Ігор військо на пригоду
Тому буй-туру Всеволоду [200] .
200
Буй-тур Всеволод — князь курський і трубчевський, брат Ігоря, що ходив разом з ним на половців. Буй-тур — тобто завзятий, сильний і хоробрий, як дикий бик (тур).
І бились день,
І другий билися,
Та коло полудня на третій
Поникли Ігореві стязі.
Отак на березі Каяли
Брати різнились; бо не стало
Крові-вина!.. Допировали
Хоробрі русичі той пир,
Сватів упоїли,
А самі простяглися
За землю Руськую. Хилилась
І слалась, плачучи, трава;
Високі гнулись дерева…
Додолу гнулися, журились!
6 іюля [1860,
С.-Петербург]
«Умре муж велій в власяниці…»
Умре муж велій в власяниці [201]
Не плачте, сироти, вдовиці,
А ти, Аскоченський [202] , восплач
Воутріє на тяжкий глас.
І Хомяков [203] , Русі ревнитель,
Москви, отечества любитель,
О юбкоборцеві восплач [204] .
І вся, о Русская Беседа [205] ,
201
Власяниця — грубий одяг з кінського волоса, що його носили в давнину ченці.
202
Аскоченський, Віктор Іпатійович (1820–1879) — реакційний журналіст-письменник, видавець щотижневика «Домашняя беседа» (1858–1877)
203
Хомяков, Олексій Степанович (1804–1860) — російський письменник, поет і громадський діяч, один з ідеологів слов’янофільства. Як видно з цього вірша, Шевченко висміює реакційність його поглядів.
204
О юбкоборцеві восплач. — Юбкоборець — митрополит Григорій; він протестував проти виготовлення жіночого одягу з тканини, поцяткованої хрестиками, зажадав від петербурзького генерал-губернатора офіційної заборони. За це його висміяли і в «Колоколе» Герцена.
205
«Русская беседа» — слов’янофільський журнал, виходив у Москві в 1856–1860 рр.
Во
Свої гріхи.
І плач! і плач!
17 іюня [1860,
С.Петербург]
ГІМН ЧЕРНИЧИЙ
Удар, громе, над тим домом,
Над тим божим, де мремо ми,
Тебе ж, боже, зневажаєм,
Зневажаючи, співаєм:
Алілуя!
Якби не ти, ми б любились,
Кохалися б, та дружились,
Та діточок виростали,
Научали б та співали:
Алілуя!
Одурив ти нас, убогих.
Ми ж, окрадені небоги,
Самі тебе одурили
І, скиглячи, возопили:
Алілуя!
Ти постриг нас у черниці,
А ми собі молодиці…
Та танцюєм, та співаєм,
Співаючи, примовляєм:
Алілуя!
20 іюня [1860,
С-Петербург]
«Над Дніпровою сагою…»
Над Дніпровою сагою
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: «Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся».
Козак каже: «Погуляю
Та любую пошукаю».
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю,
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Росли укупочці, зросли…»
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба —
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий припести.
25 іюня [1860,
С.-Петербург]
«Світе ясний! Світе тихий…»
Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено),
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць [206] онучі драти,
206
Багряниця — тут — у значенні парчевої матерії, з якої шили ризи, всілякі покривала для церковного вжитку тощо.