Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
Я навшпиньках підійшов ззаду, щоб подивитися, якою книгою він захопився. Це був французько-англійський словник, і тримав він його догори ногами.
Вдруге я спостерігав Муссоліні у ролі диктатора того дня, коли група італійок прийшла до готелю «Бо Ріваж» у номер-люкс, щоб подарувати йому букет троянд. Шість колишніх селянок, дружини робітників, що жили в Лозанні, чекали під дверима, щоб ушанувати нового національного героя Італії, який був і їхнім героєм. Муссоліні вийшов у френчі, сірих штанях та білих гетрах. Одна з жінок виступила наперед і почала промову. Муссоліні похмуро зиркнув на неї, глузливо посміхнувся, обвів своїми булькатими африканськими очима решту жінок і повернувся до кімнати. Непривабливі селянки
Через півгодини він знайшов час для розмови з Клер Шерідан, її усмішка не раз служила їй надійною перепусткою.
Звичайно, кореспонденти наполеонівських часів могли б помітити такі самі риси в Наполеона, а ті, хто працював би у «Джіорнале д'Італія» за Юлія Цезаря, могли б звернути увагу на таку ж непослідовність у його характері. Але, якщо придивитися, виходить, що Муссоліні має більше спільного не з Наполеоном, а з італійцем Боттомлі, здоровенним удачливим і войовничим дуелянтом Гораціо Боттомлі.
Хоча на ділі він не нагадує Боттомлі. Боттомлі був дурнем. Муссоліні не дурень, він видатний організатор. Але дуже небезпечна річ вміти пробуджувати патріотичні почуття у нації, самому не будучи щирим, особливо, коли завдяки тобі патріотизм сягнув такого рівня, що народ пропонує позичити гроші урядові без процентів. Досить італійцеві вкласти гроші в яке-небудь діло, він хоче бачити результат і збирається показати синьйору Муссоліні, що набагато легше бути в опозиції, ніж самому керувати урядом.
Незабаром в Італії підніметься нова опозиція, вона вже формується, і очолить її той самий старий, лисий, можливо, трохи божевільний, але цілком щирий і надзвичайно хоробрий хвалько Габрієле д'Аннунціо.
Хто вбив ветеранів?
Кому вони заважали? Для кого саме їхнє існування на материку могло бути політичною загрозою?
Хто послав їх на Флорідські острови й покинув там у пору ураганів?
Хто винен у тому, що вони загинули?
Автор цієї статті живе далеко від Вашінгтона й не знає, як відповісти на ці запитання. Та він знає, що люди багаті, власники яхт, любителі риболовлі, такі, як, приміром, президент Гувер або президент Рузвельт, не бувають на Флорідських островах у пору ураганів. Три місяці — серпень, вересень і жовтень — триває там пора ураганів, і в ці місяці вам не трапиться поблизу Флорідських островів жодна яхта. Не трапиться, бо власники яхт знають: їхньому майну неминуче загрожує небезпека, якщо налетить буря. Саме через це ви не спокусите в літні місяці жодну заможну людину риболовлею на узбережжі Куби, коли там найбільше великої риби. Кожен знає, що треба берегти те, що належить йому. Але ветерани війни, а надто ті з них, що одержують пенсію, не належать нікому. Вони прості люди, яким не поталанило і яким нічого втрачати, крім власного життя. Вони працюють, як китайські кулі, щоб мати за це якихось сорок п'ять доларів на місяць, і їх загнали на Флорідські острови, де вони нікого не потурбують. Щоправда, наближається пора ураганів, та коли б щось сталося, хіба не можна їх звідти вивезти?
А буря починається так. У суботу ввечері на Кі-Уесті ви, закінчивши роботу, виходите на ганок, щоб випити чарку й переглянути вечірню газету. І вам відразу впадає в око попередження в газеті про те, що наближається буря. Отже, поки не мине буря, працювати не доведеться, а шкода, бо діло пішло на лад.
У газеті повідомлялось, що тропічний смерч виник на Багамах, на східному узбережжі Лонг-Айленда, і рухається приблизно в напрямі Кі-Уесту. Ви дістаєте карту бур, на якій позначено дати і напрямки сорока вересневих ураганів, починаючи з 1900 року. І, вважаючи, що буря насувається із швидкістю, вказаною у зведенні бюро погоди, вираховуєте, що вона досягне
У понеділок ви забиваєте всі віконниці і переносите усе своє майно в дім. На північному сході небо провіщає бурю, і десь на п'яту годину зривається сильний і впертий північно-східний вітер. Піднято один над одним великі червоні з чорними чотирикутниками посередині прапори — повідомлення про ураган. Вітер щогодини дужчає, а барометр падає. Усі жителі міста забивають віконниці й двері.
Ви йдете до свого човна й обмотуєте канати полотном, щоб вони не перетерлися, коли здійметься шквал, і заспокоюєте себе: човен, напевно, витримає, якщо тільки вітер буде не з північного заходу, де є вхід у затон; хіба що на нього наскочить інший човен і потопить. Поряд припнуто захоплений береговою охороною човен контрабандистів. Ви помічаєте, що його кормові канати сяк-так прив'язано до рам, що тримаються на шурупах, і від того у вас одразу починає пекти під грудьми.
— Якого біса! Адже ці паршиві шурупи вмить вирве, і він стукне мій човен!
— Ну то й що, ви його тоді зовсім одв'яжете або затопите.
— А коли до нього не можна буде й добратися? Щоб оця стара калоша потопила такий добрий човен!
З останнього зведення ви робите висновок, що до півночі навряд чи почнеться буря, і о десятій годині йдете з бюро погоди додому, думаючи, що зможете якусь годину-дві ще поспати; не довіряючи ветхому гаражу, ви залишаєте машину перед будинком, біля ліжка ставите барометр і кишеньковий ліхтар на випадок, коли погасне електрика. Опівночі шалено завиває вітер, барометр показує 29,55 і просто на ваших очах падає ще, а дощ ллє як з відра. Ви одягаєтесь, виходите до залитої водою машини і добираєтесь до свого човна, освітлюючи кишеньковим ліхтарем дорогу серед поламаного гілля і пошматованих дротів. Ліхтар блимає під дощем, і вітер тепер навалюється з північного заходу. Усі шурупи на човні контрабандистів повиривало, та завдяки вправності Хосе Родрігеса — моряка-іспанця — його віднесло раніше, ніж він устиг зачепити мого човна. Тепер його кидає на док.
Вітер дме вам в обличчя, і, щоб встояти під його натиском, доводиться згинатися у три погибелі. Ви думаєте: якщо ураган налетить з цього боку, вашому човну кінець, і у вас ніколи не буде стільки грошей, щоб купити новий. Настрій у вас препаскудний. Та після другої години вітер повертає на захід, і, знаючи закон циркулярних бур, ви можете зробити висновок, що буря пройшла над островами, обминувши вас. Тепер хвилерізи надійно захищають човен, і о п'ятій, коли барометр вже близько години стоїть на місці, ви повертаєтесь додому. Пробираючись у темряві, ви натикаєтеся на повалене дерево, що впало поперек дороги, і раптом відчуваєте, що на подвір'ї незвично порожньо, і тоді розумієте, що буря звалила ще й велике старе дерево сападілла. Ви заходите в дім.
Ось що відбувається, поки друзі тривожаться за вас. І отой мінімум часу, який ви маєте, щоб приготуватись до урагану: два дні. Інколи навіть більше.
А що сталося на островах?
У вівторок, коли буря досягла Мексіканської затоки, вітер був такий сильний, що з Кі-Уесту не міг вийти жоден човен і будь-яке сполучення з островами по той бік переправи і з материком було перервано. Ніхто не знав, ні де пройшла буря, ні що вона накоїла. Поїзди не ходили, авіазв'язок припинився. Ніхто не знав про лихо, що спіткало острови. Тільки наприкінці наступного дня перший човен вирушив з Кі-Уесту на острів Матекумбе.