Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Сучий ви син, — дуже тихо сказав йому Томас Хадсон.
— Помовчте, праведнику, — відрубав Френк. — Це був мій найкращий постріл.
В цю мить з каюти сусідньої яхти вийшов на палубу чоловік у самих піжамних штанях і заволав:
— Гей ви, свині! Зараз же припиніть, чуєте! Тут, у каюті, жінка заснути не може.
— Жінка? — перепитав Вілсон.
— Еге ж, хай вам чорт, жінка, — відказав той. — Моя дружина. А ви, мерзотники, зчинили тут стрілянину і не даєте їй спати. Та
— А чом ви не дасте їй снотворного? — запитав Френк. — Руперте, пошли-но когось по снотворні таблетки.
— Чи ви при своєму розумі, полковнику? — підхопив Вілсон. — Чого ви не повелись, як належить справжньому чоловікові? То вона б уже досі й заснула. А так, мабуть, тамує себе. Як видно, її мучить невдоволене бажання. Так завжди каже моїй дружині психоаналітик.
Обидва були неабиякі грубіяни, і хоч Френк справді завинив, але той чоловік, що цілий день пиячив у барі, з самого початку повівся по-дурному. Ні Джон, ні Роджер, ні Томас Хадсон не озвались ані словом. А ті двоє від першої ж хвилини, коли чоловік з яхти вийшов на корму й закричав «Свині!», дружно взяли його в роботу, наче два добре натреновані гравці бейсбольної команди.
— Ви брудні свині, — сказав чоловік. Як видно, словник він мав небагатий. Йому було років тридцять п'ять — сорок. Визначити його вік точніше було важко, хоч він і ввімкнув палубні ліхтарі. Вигляд він мав куди кращий, ніж сподівався побачити Томас Хадсон після цілоденних розповідей про нього, і Хадсон подумав, що він, певне, уже проспався. А тоді згадав, що чоловік з яхти спав ще у Боббі.
— Я спробував би нембутал, — доброзичливо порадив йому Френк. — Якщо тільки в неї не буває від нього алергії.
— Не розумію, чого вона така невдоволена, — сказав Фред Вілсон. — Ви ж справжній взірець фізичної досконалості. Он який молодець, хай вам абищо. Б'юсь об заклад, що ви гроза свого тенісного клубу. Цікаво б знати, скільки вам коштує цячудова статура. Поглянь на нього, Френку. Чи ти бачив коли такий розкішний чоловічий бюст?
— А проте ви схибили, хазяїне, — підхопив Френк. — На вас не та половина піжами. Слово честі, я ще ніколи не бачив, щоб чоловік натягав на себе цю половину. Невже ви і в ліжко отак лягаєте?
— Чи ви дасте жінці заснути, свині ви чорнороті? — огризнувся чоловік з яхти.
— Раджу вам спуститися до своєї каюти, — сказав йому Френк. — А то ще, глядіть, ускочите в халепу з оцими своїми порівняннями. Тут вашого шофера немає, тож доглянути вас нікому. Адже до школи вас возить шофер, чи не так?
— Він не ходить до школи, Френку, — мовив Фред Вілсон, одсунувши від себе гітару. — Він уже дорослий хлопчина. Він ділок. Невже ти не бачиш, що перед
— То ти ділок, синку? — запитав Френк. — Тоді знаєш що? Найкраще діло для тебе — зараз же втекти до своєї каюти. Бо тут, нагорі, ніякого пристойного діла тобі не випаде.
— Він має рацію, — докинув Фред Вілсон. — У нас тут тобі нічого не світить. Тож катай собі до каюти. А до шуму якось звикнеш.
— Брудні свині, — сказав чоловік і обвів поглядом усіх на катері.
— Ану забирай своє чудове тіло до каюти, чуєш? — гримнув Вілсон. — Там і жінку свою приспиш, я певен.
— Свині, — повторив чоловік. — Смердючі свині.
— Невже ти не можеш придумати чогось іншого? — спитав Френк. — «Свині» вже добряче набридли. Тікай-но звідси, поки не застудився. На твоєму місці я не ризикнув би виставляти такі виплекані груди на нічний вітер.
Чоловік з яхти знову обвів їх усіх поглядом — так, наче хотів запам'ятати.
— Ти нас і так не забудеш, — сказав йому Френк. — А забудеш — я тобі нагадаю, коли десь зустріну.
— Паскуда, — мовив чоловік, повернувся і пішов назад.
— Хто він? — спитав Джонні Гуднер. — Я десь його бачив.
— Я його знаю, і він мене знає, — відказав Френк. — Нікчемний тип.
— А хто, не можете пригадати? — спитав Джонні.
— Погань він, — сказав Френк. — То яке має значення, хто він такий?
— Справді ніякого, — озвався Томас Хадсон. — Але ви вдвох добре його приперли.
— А що ж іще робити з поганню? Тільки так. Ми ще чемно з ним повелися.
— Ну, ви цілком ясно показали своє ставлення до нього, — зауважив Томас Хадсон.
— Я чув, там гавкав собака, — мовив Роджер. — Мабуть, його налякали ракети. То годі вже. Я розумію, Френку, ви розважаєтесь. Поки що ви нікого не вбили, і ніякого лиха не сталося. Але навіщо лякати бідолашного собаку?
— То його жіночка гавкала, — весело відказав Френк. — Ось ми зараз стрельнемо просто в каюту й освітимо всю ту сімейну сцену.
— Я йду звідси к бісу, — сказав Роджер. — Не до душі мені ваші жарти. Мені не смішне автомобільне трюкацтво. Не смішно, коли п'яний веде літак. І коли собак лякають, теж не смішно.
— Ніхто вас не затримує, — сказав Френк. — Останнім часом ви стали для всіх мов чиряк на гузні.
— Он як?
— Авжеж. І ви, і Том, обидва святі та праведні. Псуєте будь-яку розвагу. Всі ви такі, розкаяні грішники. Раніш ви гуляли на всю губу. А тепер і іншим зась. Такі вже свідомі стали, аж надто.
— Виходить, це аж надто, коли я кажу, що не треба підпалювати Браунів причал?
— Авжеж. І це також. Тільки не вам це казати. Чув я про ваші штуки на Західному узбережжі.