Твори
Шрифт:
Сірко раптом підвівся й промовив:
— Все це правда, та тільки при чому ж тут ви? Виходить, що «наші гуси Рим спасли» 4. Так?
— Зовсім не так! — сказав Бергман.— 3 тим же героїзмом, що й наші предки, і ми ведемо виноградарство. А втім,— тут же чемно додав він,— про це ми, мабуть, ще встигнемо поговорити. Дозвольте поцікавитись: ви приїхали улаштувати на природі невеличкий пікнік?
— Ви не помиляєтесь,— сказав ревізор,
За годину на зеленій оксамитовій траві появилась скатертина і різні напої. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька німкеня. Вона сіла біля чоловіка і мовчки частувала гостей. Гості пили й їли, і, не знаючи, про що говорити, розповідали один одному про хмари, які збиралися зробити грозу і які так грози й не зробили. Нарешті, всі, крім Лесі й Сірка, були на маленькому підпитку. Репортер випив більш за всіх, так що Леся примушена була зупинити його й сказати:
— Валю, чи не дбсить тобі?
Але Бродський не вгомонявся й пив далі. Він підсів до ревізора і з захопленням розповідав йому про свої таланти.
— Ви знаєте репортера Скалуського? — спитав він, звертаючись до Топченка 0— Він колись, це ще було при старому режимі, вдарив об заклад, що візьме інтерв’ю в славетного Мечникова 5... Мечников, як вам відомо, нікого не приймав із нашої газетної братії. І, знаєте, взяв!.. Ха... Ха... Вскочив, а той на... горщику, ну і взяв... Ха-ха!
— Для чого ви все це говорите? — спитав Топченко.
— Як для чого? — несподіване запитання сп’янілого репортера приголомшило.— Ну, знаєте, взагалі...
— От бачите! — тоном наставника сказав, глузуючи, ревізор,— «взагалі»... Невже ви не знаєте більш цікавої теми?.. Ви пробачте за різкість,— звернувся він до Лесі,— я не виношу органічно порожніх розмов.
Лесі знову заскеміло в грудях. Цей «нахабний» ревізор остаточно знахабнів, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула руку за вином і вмить випорожнила чарку.
— Браво! Браво! — закричав Бродський.— Браво!
Леся повернулась до чоловіка і сказала чітко:
— Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотіла вина, то напевне не кричав би «браво»... Ти дозволиш мені,— додала вона,— піти з товаришем Топченком подивитись на виноградники?
— Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю піти туди.
Ревізор усміхнувся, подивився спідлоба на Валентина і промовив:
— Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?
— А відкіля це ви взяли? — спитав репортер.
Знову ж таки сміючись очима
— Відтіля, що ви якось без охоти відпускаєте зі мною свою дружину.
Репортер зареготав хоч і не природним, але зате голосним реготом:
— Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдіть самі. Я тепер ні в якому разі не піду з вами.
Бродський сподівався, очевидно, що ревізор виявить шляхетність і поспішить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинів жаль, не трапилось.
— ї прекрасно! — сказав спокійно Топченко і, взявши під руку Лесю, вийшов з нею за ворота.
Берестечко дрімало і ніжилось в проміннях гарячого південного сонця, коли ревізор заступав по пісках виселка. На вулиці — жодної людини, тільки в крайньому дворі якісь невгамовні швайцарці грали в крокет. Виноградарі відпочивали.
— Який все-таки культурний поселок,— сказав ревізор, зупиняючись в тіні спаленого сонцем дерева.— Не можна його рівняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий відпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок... Як ви на це дивитесь?
Лесі дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такі громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив.
— Ваші порівняння,— сказала Леся,— безперечно вдалі, але радісного в них дуже мало. Я ніколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.
— Невже ви в перший раз тут?
— В перший.
— Ну, це вже не по-товариському! — зі щирим обуренням сказав ревізор.— Невже ваш чоловік не міг жодного разу повезти вас сюди? З розмов із ним я бачу, що він не раз тут був... Ні, це не по-товариському. Ви пробачте, але від такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.
Леся усміхнулася дитячою усмішкою.
— Ви, мабуть, не помиляєтесь,— промовила вона.— Але що зробиш?
— Як що зробиш? Він же, здається, комуніст?
— Так. Комуніст.
Топченко ще з більшим обуренням поставився до вчинків Бродського. Він говорив, що «це неможливо», що за це — хай Леся ще раз пробачить йому — за це навіть з партії виключають, що і т. д. Іншого разу Леся, мабуть, не дійшла б до такої одвертості з малознайомою людиною і не дозволила б хоч би тому ж Топченкові говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то під впливом скандальних, негідних справжньої людини Валентинових вчинків, чи то під впливом випитого нею вина,— тепер вона слухала ревізора з великим задоволенням.