У промінні двох сонць
Шрифт:
Костянтин Леонтійович замовк. Потім вийняв із бокової кишені піджака невеличку фотокартку з трохи поламаними кутиками. Гарне молоде обличчя. Нібито нічого
— В останні дні свого життя вона тільки й говорила про те, щоб я не облишив роботи, щоб довів усе до завершення. “Це потрібно людям, це дуже потрібно людям”, — шепотіла вона.
Ганна Петрівна дивилася на портретик, і їй здавалося, що обличчя цієї далекої жінки оживає.
— А вам особисто, Костянтине Леонтійовичу, хіба вона не радила… — стиха промовила Ганна Петрівна, ковзнувши поглядом по сивій голові вченого.
— Не тільки радила, а навіть вимагала, наказувала зробити мандрівку в молодість…
— Ну, то чому, Костянтине Леонтійовичу,
Старий вчений з притиском поклав долоню на стіл:
— Це закарбовано в серці, Ганно Петрівно, а ви питаєте, чому та що. Поміркуйте самі — хіба я можу жити інакше?
Він узяв фотокартку і обережно поклав її до лівої бокової кишені чорного піджака.
Ганна Петрівна мовчала.
ЗМІСТ
Археоскрипт
У промінні двох сонць
Ефемерида кохання
Закарбоване в серці