У відкритому морі
Шрифт:
Перепочивши трохи, він розв'язав мотузку на руках Чижеєва і зняв із своїх ніг ремені.
За перегородкою, як і раніше, монотонно завивав мотор і хлюпотіла вода.
— Голова просто розвалюється! — сказав Восьмьоркін. — До крові, видно, розбили. А ти цілий?
— Не обмацував ще. Зараз спробую встати.
Підводячись, Чижеєв відчув гострий біль у лівій нозі.
Але ступати нею він, проте, міг.
— Розійдусь! Кісток не потрощили, — радісно сказав він. — Ти скількох покалічив?
— Трьох,
— Гаразд, Стьопо, сьогодні ми їм ще одну гастроль дамо.
Чижеєв обережно підповз до виходу в машинний відділ і заглянув за перегородку. Там він побачив двох чоловік, освітлених синюватим електричним світлом. Один фашистський моторист, певно, дрімав. Він сидів роздягнутий по пояс і, обхопивши забинтовану голову руками, похитувався. Поруч з ним лежав автомат. Другий німець, невеличкий і товстий, стояв за мотором.
Сеня кивнув Восьмьоркіну, і коли той підійшов, шепнув йому у вухо:
— Всього двоє німців. На одному моторі йдуть. Знайди що-небудь важке.
Восьмьоркін, закусивши губу, взявся нишпорити рукою по темній палубі. Під трапиком він намацав ящик з інструментом. Сені Степан вибрав невеличку кувалду з короткою ручкою, а собі взяв важкий розвідний ключ.
Потім обидва друзі притаїлися біля входу в машинний відділ і стали чекати.
Забинтований фашист сидів собі у забутті, обхопивши голову руками. Зате другий стояв боком біля мотора і, немов передчуваючи щось недобре, час від часу косився на вихід.
Але ось він повернувся спиною… Чижеєв моментально просковзнув у прохід і замахнувся над його головою кувалдою… У цей час Восьмьоркін навалився на забинтованого фашиста.
Друзі з такою швидкістю і проворністю метнули на фашистських мотористів свою зброю, що ті навіть ойкнути не встигли і попадали приглушені на палубу.
Чижеєв для певності ще раз стукнув товстого гітлерівця і, відіпхнувши його вбік, сам узявся за реверс [13] діючого мотора, щоб передчасно не викликати тривоги серед верхньої команди.
Восьмьоркін, заволодівши автоматом, спитав:
— Що ж далі будемо робити?
— Не галасуй! — Чижеєв затис йому рот долонею. — В переговорну трубу почують. Піднімися з автоматом і поглянь, що там нагорі. Тільки не стріляй, разом діяти почнемо.
Восьмьоркін вибрався з машинного відділу і, обережно прочинивши дверцята, виглянув у бік рубки. Там бовваніли три постаті. Гітлерівці були спокійні. Машинний відділ не викликав у них підозри, бо мотор працював рівно і катер мчав у базу на достатній швидкості.
Праворуч Восьмьоркін побачив темні обриси хребта, схожого на безкраю кримську яйлу. Вдалині ледве вирізнялася вершина гори, що нагадувала Чатирдаг.
— Південний берег Криму близько, можна й доплисти. Катер захоплювати ніби ні до чого, вдвох не справимося з ним. Нашкодити б якнайбільше і втекти.
— А що як тут, на катері, мічман і Чупчуренко зв'язані лежать? Що тоді?
— Ні, я бачив: сторожовик біля баркаса вертівся. Тільки він міг підібрати. А сторожовика не видно. Мабуть, відстав.
— Якщо так, то згода, — сказав Чижеєв. — Виходь наверх і, як почуєш, що мотор заїдає, відкривай по рубці вогонь. Стрибати будемо разом…
Восьмьоркін зійшов на трап, розсунув дверцята скільки можна було, потім прицілився з автомата в середню з фігур, що маячила в темряві, і став вичікувати. Йому здалося, що минають не секунди, а хвилини, десятки хвилин. Та ось у спів мотора вплівся якийсь сторонній звук. Мотор застугонів, потім чхнув разів зо два і заглух…
Восьмьоркін не гаючись дав чергу з автомата по рубці, вискочив на верхню палубу і взявся строчити по бігаючих постатях.
— Стрибай! Швидше стрибай, Стьопо! — крикнув Чижеєв.
Восьмьоркін кинув автомат у воду і разом з Сенею стрибнув у море.
Катер мчав уперед по інерції. Це допомогло друзям швидше відірватися від нього.
Отямившись, гітлерівці раптом зчинили стрілянину. Вгору білими кульками понеслися три ракети і посипалися вогняним дощем.
— Пірнай, Сеню! — гукнув Восьмьоркін і, набравши повітря, сам пішов на глибину.
Відпливти далеченько, захеканий Чижеєв гукнув Восьмьоркіна.
— Стривай! Мені черевики треба скинути… вниз тягне.
Восьмьоркін підплив до друга, допоміг йому скинути черевики й штани, а тоді сказав:
— Шкода, що не всіх перебили.
— Нічого, зараз побачиш, яку я штуку з бензоцистерною утнув. Глянь!..
Над дрейфуючим катером із свистом знявся догори стовп полум'я, потім закрутився димовий клубок, пролунав тріск, і клапті розкиданого вогню закружляли по рябій поверхні моря.
Друзі водночас змахнули руками і швидко попливли в напрямку великої скелі, що височіла в синьому мороці.
Кость Чупчуренко на всі лади проклинав себе за те, що не зумів відбитися від німців і потонути в морі.
«Восьмьоркін і Чижеєв по-матроськи загинули, героями, — думав він, — а я ось живий. На кораблі, напевно, скажуть: «Злякався салага. Сам у полон здався». Ніхто не знатиме, що гаком мене підчепили. Під ребро залізо ввійшло, дихнути не міг. А Савелій Тихонович помирає. Не додержав я свого слова. Чому одразу не пішов на дно?.. Все фашиста хотілося з собою потягти, щоб так на так вийшло».