У відкритому морі
Шрифт:
— Я зразу відчула, — ти особлива. У партизанів, мабуть, жила?
— Н-ні… А втім… Гаразд, від тебе не буду критися: я з чеемами в одному місці була.
— Правду кажеш? — Ната не могла повірити. Допитливі очі її якось по-пташиному округлилися. — Чого ж ти розпитувала про них? — Але побачивши, що Ніна не виправдується, а уважно стежить за нею, зраділа: — Ну й хитра ж ти, Ніно!.. І смілива, як хлопці!..Тепер зв'язані спільною таємницею, дівчата намагалися не розлучатися. Почувши гудіння моторів за стінами, вони вибралися із свого
Пізніше в підвал прийшли конвоїри, поставили дівчат в одну шеренгу, перелічили всіх, повісили кожній на шию номер-бляшку і повезли в закритих машинах у солдатську баню.
В роздягалці Ніна несподівано побачила одну з Катиних подруг — сміхотушку Мусю Кирикову. Вона з якоюсь літньою жінкою стояла біля дегазаційної камери і приймала одяг. Ще недавно ця дівчина любила закидати голову і, заливаючись сміхом, показувати свої блискучі білі і рівні, як ті зубці кукурудзи, зуби. А зараз рот її був по-баб'ячому запалий і в куточках уст з'явилися різкі рисочки.
«Чи наша тепер? — думала Ніна, придивляючись до Кирикової. — Як вона змінилася!» Муся нарешті відчула на собі її погляд і повернула голову. Але жодним мускулом, жодним порухом обличчя не дала вона зрозуміти, — що впізнає Ніну, лише в очах блиснув знайомий радісний вогник. «Наша», зрозуміла Ніна.
Вибравши момент, коли літня жінка пішла в камеру, Ніна підійшла до Кирикової і мовчки подала свій одяг. Та зі звичною байдужістю почала зачіплювати на металевий гак предмет за предметом і лише на мить встигла непомітно стиснути Ніні пальці і шепнути:
— Я твою одежу загублю… Прийдеш шукати в камеру.
І в цей момент Ніна помітила, що в Мусі бракує верхніх передніх зубів: рожевіли голі ясна. Від цього дівчині стало не по собі.
Після гарячого душу у дівчат взяли кров на аналіз, записали номер бляшки і дозволили одягнутися.
Ніна знайшла в роздягалці вільне місце і попросила в Кирикової свій одяг. Та пішла в камеру, пововтузилася там якийсь час і, вернувшись, із вдаваним роздратуванням заявила:
— Не можу я знайти ваших клятих ганчірок; якщо вам ніколи, то можете пошукати самі.
Змірявши приймальницю презирливим поглядом, Ніна пішла в камеру.
— Одній заборонено, — з невмолимим виглядом зупинила її Муся. І сама пройшла вслід за нею.
Зоставшись без сторонніх очей та вух, Муся відвела Ніну в найтемніший куток і запитала схвильовано:
— Як ти попала в цю партію?
— Випадково, вірніше по-дурному… в дорозі забрали.
— Отже, вони не здогадуються, хто ти?
— Ні. А де твої зуби?
— Про це потім, зараз не час. Коротше, після зникнення Каті мене допитували… Хтось доніс: мов, дружила з нею. Але жодних доказів. Вдалося довести, що я непричетна до зникнення Штейнгардта. Мене випустили і перевели на чорну роботу. І зараз усі стежать…
—
— Аякже! Тося поза підозрою. Ми щодня з нею бачимося. Вона тебе і в госпіталь влаштує. Зараз і росіянок беруть в санітарки, гітлерівці зовсім з ніг збились. Над санітарками за начальника чех. Він поклопоче.
— Не треба, — завертіла головою Ніна. — Я не зможу фашистський бруд прибирати.
— Як хочеш, Ніно. Боюсь, пожалієш. Тут позавчора пройшла така сама партія дівчат. Мили, прали, і від усіх, навіть у молодісіньких, по шістсот грамів крові для переливання взяли, а потім — кого в Німеччину, кого в солдатський дім. Це, я думаю, страшніше буде.
— Що ж мені робити? Я з одною дівчиною подружилася. Негоже її кинути.
— Швидше вирішуй, ми й так дуже затрималися, — підганяла Муся. — Тосі я передам записку. Може, ще сьогодні вона встигне поговорити із своїм начальником чехом.
— Гаразд, — зважилася нарешті Ніна. — Заради наших, щоб ближче до них… Буду, як ви. Але чи зможу я?
Зможеш, — запевнила Кирикова і, ткнувши їй смердючий одяг, уже голосно гукала: — Ось воно, ваше дорогоцінне вбрання. Могли б не грубіянити. Нікому воно не потрібне!
Розділ п'ятнадцятий
Третій день підряд уже по-зимовому розкотисто ревів шторм. В печеру разом з бризками і піною вривався холодний подих розбурханого моря.
Першої ночі всіх довелося підняти на авральні роботи: одні, при світлі факелів, відводили по руслу річки вглиб печери шлюпки і кріпили біля пристаней катер, щоб його не било, інші утеплювали кабіни, затикали підсушеною морською травою щілини, збивали щільніше двері, щити, різали і рубали дрова.
Всіма роботами, покрякуючи, як на кораблі, керував Кльоцко. Він поступово прибирав владу до своїх рук: заводив сувору морську дисципліну, кожному виділяв якусь ділянку роботи, завів розпис і добові вахти. Тепер без боцманської дудки не можна було ні відпочивати, ні обідати.
Сеню змучили думки про Ніну. Він змарнів, в очах з'явився тривожний вогник. Чижеєв прислухався до гулу вітру і нетерпеливо чекав, поки хоч трохи стихне шторм. У таку негоду нічого було й думати про висадку Пунчонка на берег: катер не міг навіть вийти із печери.
Рана майже не боліла, і, хитруючи, Чижеєв продовжував ховати її від Кльоцка. В цьому допомагала йому Катя. Вона потайки робила йому перев'язки і просила якнайменше ходити.
Лише на четвертий день рев прибою трошки ослаб, а потім несподівано припинився. В небі прозирнули зорі. На південному заході, правда, ще клубочились хмари і горизонт був зловісним, але хвилі вже не розбивалися з гулом об скелі, а лише шиплячи пінилися біля каменів і були пронизані якимось внутрішнім сяйвом, що нагадувало світіння свіжорозрізаного свинцю.