Українські народні казки
Шрифт:
Подумав, подумав півник та й каже:
— Доведеться мені, мабуть.
От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки.
Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.
Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі.
А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба.
— Ох, і голодний я! — каже Круть.
— А я який голодний! — каже Верть.
Та й посідали до столу.
А півник і каже:
— Стривайте-но,
— Ти, — кажуть мишенята.
— А хто його обмолотив?
— Ти, — вже тихіше відказують Круть із Вертем.
— А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?
— Ти, — вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.
— А що ж ви робили?
Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?
ЛИСИЦЯ ТА РАК
Біжить лисичка полем. Добігав до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
— Здоров був, раче! — каже йому лисичка. — 3 тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався і рак та й каже:
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
А лисичка тоді йому:
— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
— Як так, то й так, — каже лисиця.
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидав, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:
— Но!
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе:
— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:
— Чи то ж видано! — каже.
І більш не сміялася з рака.
ЛИСИЧКА-СУДДЯ
Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, — щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
— Давай поділимо отак, упоперек!
А другий каже:
— Ні, розділимо краще
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питав:
— А що тут у вас таке? Про що сперечаетеся?
— Так і так, — розказують котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:
— Ні, цей шматочок — більший, треба порівняти!
Та й над’їла один шматочок.
— А тепер, — каже, — оцей більїііий, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!
І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла, — то той шматочок над’їсть, то той, — поки стало два зовсім маленьких шматочки.
— Ну, — каже лисичка, — оце ж маете тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
— Ну, добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
— Як — за віщо?! — одказала лисичка. — А я ж вас поділила!
ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Де ж таки — бичка за пиріжок!
— Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Таки найшла одного, — проміняв.
— Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!
Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко…
А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив’язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:
— Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братику!
— А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
— Бичка заробила, саночки зробила та й їду.
— Ну то підвези ж і мене!