Ukrainian dream «Последний заговор»
Шрифт:
– Да много о чем мечтаю: детей иметь, бизнес свой, мечтаю дом построить сам, как дед мой, сад посадить, ну и, конечно, машину купить хорошую. Ну, если даст Бог, мир увидеть бы тоже хотелось, конечно. А вам это зачем?
– Цікаво. Так мало молодих людей, які про щось мріють.
– Да, наверно. Они боятся мечтать, не хотят разочаровываться. Вдруг не получиться что-то?
– А як у тебе щось не вийде?
– Да и хер на него, начну сначала, и так до тех пор, пока не добьюсь своего.
– Скоро Київ, – подивилася у вікно.
– Мене син должен встречать, обіщав
– А де живе?
– Да на Оболоні, малосємєйку знімає, бо денег не хвата. Платить гривней 500, де-то так. Кстаті, а чо ви в общому їдете, вроді прілічна женщина, деньги є, це ми за кажду копейку жмемся.
– Та просто квитків не було, а мені конче треба було бути сьогодні в Києві.
– А шо такое?
– Судовий процес сьогодні завершується, я маю бути.
– А шо случилось? – хлопець потер пальцем носа.
– Сину винесуть вирок, – сказала це так щиро, спокійно, без нотки гніву чи образи.
– А он че, бандит?
– За їхньою версією так, він бандит, – поглянула хлопцю в очі, – тебе як звуть?
– Володя.
– Його Андрієм, як батька.
– Так а за шо его повязали, по воровской пошел?
– Ні, що ти. Його схопили 9 березня, під час вуличних акцій, він вірить у революцію і хоче, щоб Україна була вільною.
– От суки, взяли парня ни за шо, – схрестив на грудях руки. – И много дадут, думаєте?
– Ні, не повинні. Може, рік, може, два.
– Це ж нада, отак не повезло. А мальчик хароший, наверно, да? – Огрядна жінка розхвилювалася, їй, очевидно, шкода було хлопця, такі люди дуже милі, оці повні, хороші – хороші українські люди, їм так болить чуже горе, що вони готові зробити все, аби комусь стало легше.
– Так, він навчався в університеті, на четвертому курсі. Мого чоловіка посадили за антирадянські виступи в сімдесятих, він не повернувся із в'язниці, не знаю, кажуть, що помер, я не бачила його могили, він у Пермі сидів, тепер – сина. У вільній Україні хотіти щастя й волі Україні – це вже злочин. – Витерла сльозу та всміхнулася, ніби перепрошувала за раптову слабкість. – Я ніколи не забороняла йому робити те, що хотів, він сам вибрав такий шлях. Я не проти, нехай іде тією дорогою, яку обрав. Це, напевно, така доля українських жінок – терпіти, прощати і чекати. Мені не боляче, просто якось ніби страшно: не знаєш, що відбувається.
– Та да, – виплюнув у долоню жувальну гумку і приліпив її знизу до столу, – вы бы познакомили меня с сыном, парень, наверно, хороший, свой парень.
– Ти хочеш? – поглянула на нього.
– Зачем бы говорил?
– Ну то поїхали зі мною, процес опівдні.
– Та не вопрос, – підвівся, закинув на плече сумку, визирнув у вікно. Поїзд стишував ходу, на пероні стояли люди й намагалися заглянути у вікна.
– О, мой Міша, – жінка припала до вікна й енергійно замахала рукою, син її помітив і побіг за вагоном. – Встрічає, встрічає, синуля мой. Ну, все, пойду Держіться, вам надо держаться, ваш Андрей хай бачить, шо ви сильна, шо ви не зламались, а я буду Бога за вас молить, – нахилилася та поцілувала жінку в губи, втерла
– Ходімо й ми, – пішла, опустивши голову.
– Да, двигаєм, – рушив слідом.
На вокзалі було багато людей. Вони вийшли на площу, жінка попрямувала до таксиста. Вони швидко перемовилися, і вона махнула Володі рукою. Сіли на заднє сидіння.
– Кстати, так и не спросил. А как вас зовут-то? А то неудобно что-то, домой еду, а даже имени не знаю.
– Тамара, – зняла окуляри, і він помітив, що вона дуже гарна і ще зовсім молода. – Мені 53 роки, – помітивши його здивування, – це я просто так добре виглядаю, я маю свій салон краси, я дуже ділова жінка, – ледь видимо всміхнулася і прикусила нижню губу.
– Нормально, – відкинувся на сидінні й голосно зітхнув.
– Цілком, цілком нормально. Київ гарний вранці, – дивилася у вікно. – Я дуже люблю ранковий Київ навесні і вечірній Київ улітку.
– Да, хороший город, большой.
Машина звернула на бульвар Шевченка, і він заснув: не спав усю ніч. Вона розбудила його на Оболоні, була шоста ранку, за шість годин, як вона сказала, мав розпочатися процес. Вони зайшли до квартири, поїли, і вона пішла, сказала, що повернеться, а він ліг спати й обіцяв прокинутися за годину. Йому було дуже добре поряд із цією жінкою: просто вона була добра, а він за своє життя бачив дуже мало добрих людей.
Розділ 10 (Chapter 10)
– Так, ви в ефірі. Ми сьогодні говоримо про мораль.
– Я в общем-то за то, чтобы нормы морали оставались нормами. Но кое-что все же стоит изменить.
– Що саме, Олю?
– Незачем говорить молодым людям, что секс до брака аморален.
– Чому?
– Люди должны убедиться в том, что полностью совместимы.
– Але ж люди не комп'ютерні програми, які необхідно перевіряти на сумісність. Люди – це люди, їхні переживання не можна стерти з пам'яті, наче комп'ютерні файли. І як би почувала себе людина, якій сказали: «Ти мені не підходиш?»
– Марк, это общие слова. А зачем вот так жениться, а потом расходиться? И говорить, что не сошлись характерами, когда на самом деле люди просто не удовлетворяют друг друга сексуально?
– Вам двадцять?
– Двадцать два.
– А якби мама твоя запитала: «Олю, ти займаєшся сексом зі своїм хлопцем?» Що би ти їй відповіла?
– Сказала бы, что не занимаюсь. А какая ей разница, она все равно не поймет. Это мое дело, это моя жизнь.
– А дітей ти хочеш народжувати?
– Пока нет.
– Чому?
– А на что, на стипендию или зарплату в сто пятьдесят долларов? Хм, – мляво розсміялася в слухавку.
– І коли ж буде можна стати мамою?
– Когда все будет.
– Що саме?
– Да что-что? Квартира, машина, деньги нормальные.
– А що ти для цього робиш?
– Да ничего, пусть парень напрягается. Я ждать буду.
– А він тебе сексуально задовольняє?
– Вполне.
– І ти одружишся з ним?
– Нет. Зачем? Мы так жить будем. Просто вместе.