Украинка против Украины
Шрифт:
— "Так тільки годилось би хоч "чорте-бісе" відповісти";
— "Спішу, як чорт";
— "Може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою";
— "У нас почалась якась чортяча зима";
— "Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає";
— "От чорти! Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим!";
— "Немов чорти зірвалися з ланцюгів";
— "Іностранна література стоїть в Києві чорт зна як";
— "Хоч би навіть істерія чи який там інший диявол скрутила
— "Та дурна істерія, хорея, слабість серця чибіс її зна, як вона зветься";
— "Сей конвульсивний напад не перший і неостатній, бо я тепер взагалі трохи біснувата";
— "Вся ця диявольська аптека";
— "Стан душі "як у чорта перед утренею";
— "Диявольськи ніяково";
— "Кінчаю листа як диявол";
— "Все ще чортовиння знов розпочинається";
— "Щоб не дуже як диявол оглядати";
— "В Києві всяка "правильность режима" пішла до диявола";
— "Я вже було просто "до чортиків" дійшла";
— "Ну і чорт з ними, коли так";
— "Та нехай їй чорт, тутешній дирекції";
— "На Кавказі сам чорт не розбере, де та малярія єсть, а де її нема";
— "Коли я можу жити тільки в Єгипті, та й то з якимсь "інтерстиціальним" бісом в тілі";
— "Коли б мені здоров’я і гроші, то я б ніякого чорта не просила, сама дала б собі раду";
— "Коли б мене чорт не прибив до ліжка, то, може б, діло було скоріш";
— "Я не написала Вам ні разу "через тих чортів", як було обіцяла";
— "Де мене тільки чорти не носили і куди ще хотять понести?!";
— "І ось усе чортовиння знов починається";
— "Чим чорт не жартує";
— "А щодо "легіона чортів", то й вони не найсильніші, і проти них знаходиться сила…";
— "Чорт зна куди і сила й час ішли";
— "Ті чорти, як почнуть сіпати, то вже трудно відчепитись";
— "І вродиться ж отакий чортовий організм!";
— "Ет, та чорт з ним, нарешті!";
— "Чорт знає, що таке!";
— "Мене аж чорти беруть, що оце мушу в хаті сидіти".
И так далее в том же духе в течение всей жизни. Если сюда добавить бесконечные "Цур їм"("Нехай їй цур!"; "Та цур їм, лихим!"; "А нехай йому цур врешті!"; "Та цур їм врешті"; "Хай їм цур!"; "Цур їй!"; "А врешті, все одно — цур їм!"; "А цур їм навіки"; "Ся зима збридила мені Киїїв — цур йому!" и т. д., и т. п.), то получаются неповторимые особенности эпистолярного стиля. А стиль — это человек.
"Ну и что тут особенного? С кем не бывает? Подумаешь, слова-паразиты?" Да, слова-паразиты. Но за этими словами-паразитами стоят именно эти сущности-паразиты. И если ты их регулярно поминаешь, то они — тут как тут. Если человек регулярно поминает нечистых духов, то они его тоже не забывают и паразитируют на нем. И в жизни, и в творчестве. (А за словами "Отец", "Сын", "Святой Дух", "Богородица" — стоят именно эти личности. Кто их поминает и к ним обращается, тот входит в общение именно с Ними).
Один из последних трудов, который разыскивала Украинка при жизни, назывался "Знадоби
"Морока.
Домовик.
Дід запічаний.
Дід покутный.
Відьма родима.
Відьма учена.
Злидні.
"Фараони", що співом надять в "Золотий город", що зблизька сірий. Виряджають шукати зброї від злиднів на дні моря.
Рахмани.
Песиголовці, одноногі людоїди, що скачуть попарі або гуртом, обіймаючись позашиї, — від сих лютих навчається доброго єднання".
Одноногие людоеды, которые скачут по двое или группой (коллективом), обнимаясь за шеи — как наставники доброго единения. Такое не забудешь (только бы не приснилось). Вот такими замыслами была обуреваема Украинка в конце жизни. И видела все это как наяву:
"Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу розслаблена, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала остатнього року". Зеров говорил: "В останніх роках життя Леся Українка завжди мала високу температуру ввечері, і та температура її виснажувала. Коли ж вона бралася писати, то писання її мучило ще більше: це була друга гарячка, друга маячня, що приносила їй нові образи. Нові видива, розмови. Задуми, деталі намислів, віршові рядки — все це треба було занотовувати, записувати, поспішаючи, — поки є сила і снага…" Содержанием этой "маячні" зачастую была всевозможная нечисть.
А первый раз поминание нечистой силы встречается в письме пятилетней девочки к дяде и тете Драгомановым: "Мене перезвалы на Лесю. Миша колысь нарысовав на сьтіні чорта та шче на дверях напысав козячі ріжкы і якесь лыце…"
В этом же возрасте ребенок узнал и про мавку.
1.13. Языческий культ природы
Зеров был прав: "антихристиянська, майже ніцщевської сили проповідь сполучалася у Лесі Українки майже з поганським культом природи" (2, 2, 396). К язычеству она относилась очень и очень уважительно. Забужко справедливо замечает: "Тільки таким шанобливим евфемізмом — "релігія предків моїх", "релігія батьків моїх" — Леся Українка всюди й величає поганство, терміна ж "поганство" уникає (між іншим, як і "єресі"!), і не дивно: то поняття-присуди, що походять із дискурсу влади, з "енкратичного соціолекту" (у чорновій версії драми "У пущі" Річард Айрон на заввагу, що бути митцем — значить бути "поганином", відповідає: "Ну, коли так, То я повік поганином зостанусь, Хоч би сім раз на день мене хрестили!" — credo, під яким з певністю підписалась би й авторка). Зрозуміло, що єретики не звуть самі себе "єретиками", подібно як партизани не звуть себе "бандитами", і Українчин "не-ортодоксальний" словник у питаннях релігійних номінацій чи не найкрасномовніше зраджує її дійсні вірознавчі преференції власне тим, що не є нейтральним, як у типової "вільнодумної інтелігенції" її доби (навіть у Драгоманова!)" (10, 374).