Украинка против Украины

Деревянко Константин Васильевич

Одним из главных ее произведений была "Лісова пісня". Закончив свою "пісню", она писала матери: "А я таки сама "неравнодушна" до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша… Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку "в умі держала", ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами…" Тогда ребенку было пять лет.

"Потім я в Колодязному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка".

В это время ей было 11 лет. В Бога она не верила, а в мавку — даже

очень. Одна из ее сестра вспоминала: "Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості с. Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила із Звягеля Лесю, ще зовсім маленьку, й брата Михайла літувати з свідомим наміром (як вона сама розказувала мені), щоб вони прой-малися там українським народним духом. Леся прекрасно пам’ятала перебування в Жабориці, дарма що була там малою… Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці, те або те відбувалося там. В Лесиній "Лісовій пісні" нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному…"

В начале драмы-феерии помещен "Спис діячів". Правда, в переводе с украинского "спис" означает копье. Но если не особенно "перейматись" чистотой языка классика, то этот "спис" впечатляет. Среди прочих персонажей там были такие представители лесной нечисти:

— "Той, що греблі рве";

— Потерчата — т. е. "двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках", которых утопила мать;

— Русалка, живущая там, "де темно, холодно, на дні лежить рибалка, над ним сидить Русалка";

— Русалка Польова;

— Водяник — а "шати на ньому — барви мулу";

— Лісовик;

— Перелесник;

— Пропасниця;

— Куць — это "молоденький чортик-панич";

— "Той, що в скалі сидить" — это "темне, широке, страшне Ма-рище";

— Злидні —"малі, заморені істоти, в лахмітті, звічним гризьким голодом на обличчі".

Вся эта публика находилась в душе у сестер Косач с самого детства. Как сказала сестра: "все то мої знайомі поліські". Про Украинку она вспоминала: "Написала вона "Лісову пісню", як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіма тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих и молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів. Найбільше ж затужила за мавкою…". Скажи, за кем ты тоскуешь и я скажу, кто ты.

Украинка — матери: "І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського…" Это уже в 13 лет. Сестра дополняет подробности: "Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку "силу" лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми".

Отношения между различными "силами" (т. е. духами) и человеком составляют содержание драмы. Причем симпатии автора — явно на стороне лесной нечисти. В центре — образ мавки, о которой автор пишет: "Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов "слушний час" — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік…" Зеров справедливо отметил: "Серед сім’ї Лукашевої мавка може бути тільки з дядьком Левом, що, одвіку живучи в лісі, приятелює з "лісовим кодлом".

Чей же это был образ? В воспоминаниях об Украинке читаем: "Народний образ мавки є продукт дуже давніх уявлень і вірувань

людей нашого Полісся і, навіть ширше, українського народу, реальна основа яких, треба вважати, була закладена у далекій глибині віків. Слово "мавка" значить "мертва" і походить від старіших назв "навка", "навь".

Но, несмотря на всю свою древность, мавки поддерживают отношения с людьми. Здесь же был опубликован рассказ сверстницы Украинки — Федоры Якимчук, которая в молодости как-то заблудилась в лесу и от усталости стала терять сознание: "Раптом людина стоїть і манить мене пальцем… Я перелякалась. Переді мною стояла мавка… Уся в зеленому. Лице й руки також зелені… Коси зелені, розпущені, довгі-довгі, аж стеляться по землі… Вона засміялась, а потім заплакала… Ліс зашумів. Навкруги стало темно…"

Энциклопедия "Мифы народов мира" дает следующее определение: "Мавки (навки), в восточнославянской мифологии злые духи (часто смертоносные), русалки. По украинским поверьям, в мавок превращаются умершие до крещения дети. Имя мавки (навки) образовано от "навь" (воплощение смерти). Мавки спереди имеют человеческое тело, а спины у них нет, поэтому видны все внутренности".

После всей этой информации не удивителен финал произведения:

"Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постатьі падає, падає без кінця…" Любовь к мавке ничем, кроме скоропостижной смерти, закончиться не может. Только некоторые любители оптики могут такой финал считать оптимистическим: "А панує над усім — білий колір, той, з якого й постає, зрештою, кольоровий спектр. На білій, символічній, "ноті", що характерно, закінчується драма: Лукаша вкриває сніг. І такий кінець є по-своєму оптимістичний — з білого постануть інші кольори, постане життя природи й людини" (7, 390).

Зачарованность образом мавки до добра не доводит. Украинка же прямо впадала в экстазы: "А я таки сама "неравнодушна" до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша". Эти "экстазы" выглядели так: "Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу розслаблена, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала остатнього року… Та ще, як навмисне, ледве зберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і "накотить" на мене яка-небудь непереможена, деспотична мрія, мучить по ночах, просто п’є кров мою, далебі. Я часом аж боюся цього — що се за манія така?.. Я пишу "только в припадке умопомешательства", бо я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась нав’язлива ідея, якась непереможена сила".

Вскоре после этих слов было написано еще одно письмо: "…Роїться мені в думці кілька тем — із боротьби християнства з "релігією предків моїх", "Камінний господар"… Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що всій темі є щось диявольське, містичне… Ох, я й так починаю боятись за себе, щось дуже вже я розписалась остатнього часу! І все так якось шалено, з безсонням, з маніакальним станом душі, до вичерпання думки, до виснаження сили фізичної…" Обращает на себя внимание противопоставление христианства и "релігії предків моїх", т. е. язычества. Украинка отрицает наличие среди своих предков христиан? А если они за тысячу лет все же были? Для нее это — печальный эпизод. Ей по душе язычество. Причем — вовсе не любое. Из языческих богов она выбирает что покрасивше. А все уродливое щедро уступает. Кому? Соседям с севера: кацапам, финнам и прочим неукраинцам.