Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Ті місця, куди ми йшли, були від фронтової смуги 40-50 кільометрів поза гостинцями, далеко від залізниці, а тому жадного війська там не було, життя йшло там майже нормально.
Цікавий цей край щодо складу населення та щодо його психольогії. Тут перемішалися елементи білоруські, польські, литовські та татарські (рештки Ліпківської орди). Останні осіли тут наприкінці XVII віку і цілком затратили вже свою мову, залишивши собі тільки давню віру предків та деякі звичаї. Будинки кожного з тих народів, по зовнішнім вигляді і по внутрішнім, відрізняються один від другого, не кажучи про поведінку
Присутність в оселі Ліпків зразу зраджувалась невеличким будинком мечету з маленьким півмісяцем нагорі. Ліпківські хати теж відразу кидались у вічі спічастим дахом, вкритим деревом з повислими стріхами, які утворювали криту балюстраду довкруги хати. Кидались у вічі також окремі стайні, бодай на одного коня, пристроєні до хати в той час як інший товар мав окремі хліви. Внутрі Ліпківської хати пересічно дві кімнати, з яких перша незамешкала і вкрита килимами, друга має ослони (канапи), яких уживають як ліжка. Широка піч опалює обидві кімнати, причому вариться з боку другої кімнати, але не на відкритій плиті, а в печі, яка вироблена на спосіб грубки. В ночі ліпківське помешкання освітлює каганець з баранячим салом.
Литовські, польські та білоруські хати мало чим ріжняться по зовнішньому вигляді; може тим, що перші дві нації мають хати більшого розміру та дуже часто мазанки, в той час як білоруські виключно з деревляних колод. Всі хати цих трьох національних груп покриті солом'яними дахами, причому у Литовців та Поляків солома кладена дещо охайнійше. Зате внутрі мешкання значно відріжняються між собою.
Перше, що звертає увагу в литовській хаті, це великий передсінок майже порожний, тільки з декількома скринями попід стіни. В передсінку обов'язково порозвішувані всякі черепи – коров'ячі, лосячі, а в найбільш заможних навіть турячі, з рогами. Вряди-годи зустрінеш у тому передсінку ще й стару, вже нездатню до вжитку, зброю.
З передсінку двоє дверей у кліть та покій. Покій – велика кімната, трохи присадкувата з великими бантинами, стеля чисто, набіло вимазана. Зараз наліво від входу велика піч, інколи з малюнками, за якою, поміж піччю та стіною, містяться парадні ліжка, великі й масивні. У тому куті печі, що звернений до нутра кімнати, вирізана трикутна неначе грубка якого 1-2 метри завглибшки та 1 метр висоти. Ця грубка, – призначена для скалок, якими ще освітлюються литовські та польські "шляхотські" хати. Треба зазначити, що так Ліпки, як і Литовці та Поляки, в цьому районі вважають себе т. зв. "засцянковою шляхтою", чим тоді, на початку революції, вони дуже пишалися.
Такий же устрій і польської хати. Вона ріжниться від литовської не тільки величиною передсінку (у Поляків менший), але й відсутністю прикрас із рогів та черепів, які питомі тільки Литовцям. Цікаво, шо роги висять і в кімнаті, якої обстановка у Литовців складається із довгих масивних лав та таких же масивних стільчиків. Польські хати не мають рогових прикрас, зате часто можна стрінути в них "поставець", щось на зразок мисника, тільки за склом, у якому зберігається найцінніший у господаря посуд.
Треба також зазначити, що образами святих прикрашені у значно більшій мірі польські хати.
Білоруські хати найбіднійші, найменше приваблюючі зі всіх і тим біднійші, чим глибше
Що найориґінальніше в білоруських хатинах, то їх освітлення. Уявіть собі, що зі стелі, посередині кімнати, спускається щось подібне до труби (резонатора грамофону) ширшим отвором до долу; під цею трубою, на чотирьох ланцюжках завішена залізна дощечка зі зігнутими закрайками. На цю дощечку кладуть соснові чи ялові добре висушені корінці, які й запалюються. Невеликий дим, що йде від цих корінців, вилітає в трубу, якої верхній вузький отвір йде в комин. Корінці дають ясне біле світло, подібне до світла газового, а одночасно добре прочищують в хаті повітря. Запах від тих корінців теж доволі приємний.
Повитання чужинців, які заходять до хати, теж надзвичайно ріжне: щиро вітає їх Литвин, з великою повагою, але не дуже радо приймає їх польський шляхтич; по східному, мило їх приймає Ліпок і вовком дивиться на них Білорусин, хоч, і витає їх звичайним привітанням. В глухих селах, у Білорусів, нічого не купиш, бо вони звикли продавати тільки жидкам, завжди одним і тим самим, які приїздять до них врядигоди з містечок та міст. З іншими не уявляють собі можливости торгувати так, що доводиться брати самому необхідне та потім давати по оцінці гроші, які Білорусин приймає з подякою не числячи, але все не погоджується продати що-небудь, кажучи, що не знає скільки воно коштує, як його продається і т. д. Інші нації цього району продають все охоче, причому найгірше ще торгується Ліпок.
В язиковому відношенні всі ці групи одна від другої мало чим відріжняються; всі балакають по білоруськи, лише Поляки подеколи вставляють окремі польські чи пак латинські скалічені слова, яких змісту вони часто-густо самі не розуміють.
Як це не видається дивним, але в ті часи, безпосередно після виборів до Російських Установчих Зборів, національна приналежність майже точно в'язалась із соціальною вдачею, дарма, що в нутрі кожної національної групи були великі ріжниці щодо заможности та забезпечення життя. Очевидячки, тут причиною була давня сугестія націй завойовників та поневолених, націй упривілейованих та упосліджених, сугестія шляхетського звання – спільности гасел, побутовщини тощо.
От чому Поляк, тієї північної частини Передполісся, здебільша голосував за кадетською буржуазною лістою; Литовець за поміркованою демократичною; Ліпки за шляхотською, а Білорусин за комуністичний список Ч: 9.
Певно, тому і до нас ріжно ставились ці ріжні національні групи, вже поважно зачеплені партійною пропагандою в зв'язку з виборами до Установчих Зборів.
Гайдамаків страшенно дратувало те, що "кадетські попихачі" чи "дворянська глупота" все рахували нас своїми прибічниками.