Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Та Андрієнко доніс, що його післанці зголосили, що в районі залізничої стації, до якої дістатися ніяк не можна, бо вона тісно обставлена німецькими розстрільними з гарматами поза ними по горах, чути музику та українські співи.
У ночі на 28-го прийшло повідомлення, що нібито наші рушили на Джанкой ешелонами, але ми не мали ніякого наказу ані повідомлення.
27-го Кримський татарський уряд вирішував питання про перенесення своєї "столиці" глибше в гори та посилав якихсь післанців до німецького командування. Ну, а якщо у них дійде до згоди? Що ми робитимемо з нашими сотнями, що зникли в морі татарсько-турецьких формувань?
Дня 28-го ранком над нами стали кружляти німецькі літаки, з яких скинуто три повідомлення, одно в Янкой, а два в район відділів Андрієнка. У повідомленнях був наказ Натіїва виходити з Криму та німецька записка з вимогою негайно зібрати полк в розпорядження німецької кінної дивізії для висилки з Криму.
Татари кажуть, що всі наші ешелони відійшли з Сімферополя та що там порожно, а Кримський уряд просить не покидати їх, аж поки не прийде у них до порозуміння з німцями, пропонуючи цілому полкові вдягнути півмісяць та вступити до кримської служби.
Що його робити? А біля полудня німці вислали низку стеж в сторону Янкоя, які однак, стрінувшись з татарсько-гайдамацькими стежами, відійшли, залишаючи нам декілька записок-наказів – українській кінноті збіратися до штабу німецької кінної дивізії (на жаль, числа не пам'ятаю), не слухаючи шкідливої агітації проти німців, та бути готовими вийти з Криму. Відозва українською мовою, хоч і з великими помилками.
Вечором 28-го німецька кіннота раптом відійшла в сторону Сімферополя та звільнила Мамут Султан – ніби відкриваючи дорогу нам на північ.
У той же час їх піхота просунулась повз залізницю до р. Альми, де почала закріплюватись.
З Севастополя ніяких відомостей, крім татарської "пантофлевої", що там мітінґ за мітінґом, але форти доводять до повної обороноздатности, що навіть українська частина залоги готується до бою проти всіх і вся, однак татари казали, що вони не вірять, щоби Севастопіль видержав яку-небудь атаку, бо там хаос і велике недовір'я до командного складу.
З ранку 29-го почали большевицькі піші стежі спускатися з просмику на Алушту, відтісняючи наші стежі та дійшовши до закруту гірської доріжки на Янкой, почали повертати просто на цей аул. Значиться цей наступ проти нас. Треба гостей принимати. Дві татарські кінні сотні по боках і 2 Гордієнківська з кулеметами по середині виїздять назустріч і швидко відкидають стежі, захопивши полонених, але з-поза стеж виходять густі розстрільні, а по наших лавах починає стріляти збоку шосе якась легка батерія. Вводимо в бій наші гарматки і бій починає тягнутися зі змінним успіхом: перейдем у наступ ми, – відходять ворожі розстрільні, аж поки їх гармати не почнуть дуже нам дошкулювати, тоді не видержують татари і починають відходити, але ворожі гармати не можуть очевидячки вилізти у гори, тому стріляють лишень з шосе і як відійдуть наші дальше, тратять силу вогню, а навпаки набирають сили наші гармати і знову ворожі розстрільні відступають.
Марудний бій, лише гори сердяться та перекликаються ріжними голосами, ніби всміхаючись над тим "кадрилем", що його витанцьовують розстрільні.
Треба якось кінчати, а тому викликаю з Янкоя резерви – третю сотню і турків, але противна сторона, очевидячки, рішила так само та раптом новий вже гавбічний гук примусив відгукнутись гори та цілий водограй землі, камінюк та диму вилетів в розташуванні правої татарської сотні.
Це важка артилерія.
Ворожий вогонь змагається та чомусь сипле по задах та ще шрапнелями, тому великі білі хмарки починають розпухати та тягнути в бік Янкоя, а густий град від них підіймає порох то там, то тут.
У таких умовах погано їхати кінно та ще вузькою гірською доріжкою, по якій прямує до штабу 3 сотня. Біла хмара розпухає майже над сотнею і кулі зривають порох з доріжки далеко за нею; і в хаос згуків стрілів та рокотів гірського відгомону виливається щось нове, мельодійне; 3 сотня співає: "Душу, тіло ми положим за нашу свободу"... долітає до штабу. Ага, нове стало далеко міцніше за старе. Ті хлопці, що ще в Лубнах балакали про російську армію, російські погони, бойові російські відзнаки, тепер... "і покажем, що ми справді козацького роду".
"Так, так-так" – кричить кольт в розстрільній 2-ої сотні. "Так-тах" – бухають гірські гарматки, "ух" – рветься високо важкий шрапнель, і 3 сотня, пригинаючись до сідел, перебігає в яр, куди чкурнули татари і за хвилину звідтам вже повзуть на верхи низки перемішаних чорних баранячих шапок та сірих смушкових з жовтими шликами.
Турки помалу піднімаються в гори вправо, щоби кручами та лісами обійти ліве крило ворога. Ну, хто кого?
В цей час зліва, з трудом пробираючись вузенькою стежкою, іде кінний гайдамака 2-ої сотні та докладає, що Мамут Султан знову занятий німецькою кіннотою, яка, маючи попереду панцирники, чвалом гонить на Тавман Базар і що від неї їде старшина для пертрактацій з нами.
Бій продовжується, але протилежна сторона не натискає, її гармати зменшують вогонь в наш бік і переносять його кудись вздовж шосе, а збоку Тавман Базару починає стріляти якась артилерія, розриви якої видко в напрямку на Шуму позаду ворога.
В цей мент збоку Янкоя по гірській доріжці виїзджає група вершників: три німці, з яких один зі списою, а на ній білий прапорець, та двох гайдамаків і двох татар. Першим їде наш гайдамака. За ним досить масивний, поважного віку німець з насупленими мохнатими бровами, за ним решта.
Не доїзджаючи до нас, зустрічається він з групою наших ранених, що відходять взад, дехто ведучи за поводи коня, дехто зігнувшись на сідлі. Німець перший виправляється на сідлі та віддає пошану раненим. Гайдамака, під'їхавши до нас, показує на мене рукою з ляконічним – "командант". У цей мент ворожі гармати, очевидячки на прощання, пускають у наш бік дві черги та дві важких гранати, що безпорядочно та нерівно рвуться по всьому розташуванню полку, не долітаючи та перелітаючи через штаб.
Німець неторопливо злазить з коня та, спитавши, чи розумію по німецьки, голоситься як старшина штабу кінної дивізії, сотник барон Вехерн, післаний з дорученням запитати, чому українська кіннота не виконує наказів, і передати умови, при яких має відбутись її вихід з Криму.
Я кажу, що ми краще відкладемо нашу розмову до кінця бою, який очевидячки вгасає, та пропоную проїхати зі штабом вперед, бо стало не видко наших розстрільних, які далеко посунулись, переслідуючи. Ідемо. Коло дороги стоять наші гармати, що їх на руках стягнули гайдамаки, щоби змінити позиції вперед, бо не видко прицілу.
Проїзджаючи коло гармат, каже мов про себе барон Вехерн: "Ого, які подряпані, як на французькому фронті". – "Не дивно, – відповідаю я, – у більшости стріляємо з відкритих позицій".