Укус огняного змія
Шрифт:
І в цю мить глухий андрогінний голос, потойбічний глас, який здійнявся над галасом і сміхом і оплесками, який вивищився над залою, витаючи попід стелею, викарбував слово по слову:
А бабай жде за дверима…Страх спаралізував мене.
Гості засміялися.
І тільки я шарпнулася, шукаючи, хто мовив ці слова.
Він знову грається зі мною! Він знову вимагає від мене щось, чого я не маю, чого не можу йому дати! І не
Але ж бабай не за той грішок мене покарати намірився?!
За моїм столом ніхто, здавалось, і не помітив зловісного змісту цього віршованого рядка. Ірина попивала шампанське, знов занурена у власні думки. Ілля з Ростиславом теж десь роздобули пляшку горілки і тепер радісно частувалися. Я бігала очима по гостях, намагаючись вгадати — хто.
Ведучий закінчив обхід столиків. Оплески розкотисто гуркотіли над залою. Чи ніхто, крім мене, не чув лиховісного пророцтва?
— А хто це сказав? — якомога невинніше поцікавилася я.
Ростислав запитально повернувся до мене.
— Що?
— Той рядок про бабая…
— Я не почув… Коли?
— Щойно ведучий з нашого ряду на сусідній перейшов.
— Я не знаю… Мабуть, хтось за тим крайнім столиком?.. Іллє, ти чув?
— Що чув? Я чую тільки, як шкребеться пересохлий язик об піднебіння… Наллємо ще по одній?
Та-а-ак, тихо-тихо, як на лихо, непомітно їде стріха… Невже мені приверзлося? Чи це був рядок, який сама ж я й вигадала, а потім сама ж і вирекла — тільки негучно, одними губами, а мені він здався гласом загробним?
За цей час уже визначили переможця, який отримав заслужений приз, а в міжряддя столиків випурхнула пара в латиноамериканському вбранні. Перші звуки мамби прорізали тишу, яка миттєво запала над кав’ярнею. Дівчина зробила непомітний рух, крутнулась — і танок вибухнув. Зала ахнула. Майже не торкаючись тілами, та не зводячи одне з одного очей, вони наступали, відступали, кружляли, звивались, ввижалося — зринали в повітря. Дівчина вицокувала підборами, а хлопець рухався м’яко й наче ледь-ледь ліниво, як пантера. Ні окремих музичних інструментів, ні розрізнених рухів танцюристів — суцільне синкретичне буйство звуку й тіла, шаленство пристрасті.
І раптом пара розлетілася на два боки, дівчина підскочила до столика, підхопила чоловіка, що втупився в неї зачарованим поглядом, і потягла танцювати. Хлопець за руку вів із другого кінця зали жінку, яка вдавано опиралася. За мить усі зрозуміли, чому та для годиться противилася: тільки-но вона двічі притупнула, щойно поклала хлопцеві долоню на плече, як тіло її закрутилося вихором, спідниця здійняла вітер, а хлопець утратив ліниву грацію пантери, запалившись агресивністю цього танку. Я зиркнула на столик, де перед тим сиділа жінка. Її супутник
Музика скінчилась, і захекані танцюристи підбігли до столів, щоб напитися води. Замість цього їм налили шампанського, але ніхто не протестував.
— Ох, як гарно було! Який танок! — не втрималася я, та мені не відповіли. Я відірвала очі від чудової пари танцюристів і озирнулася на сусідів по столику. Ростислав відчайдушно жестикулював.
— …А знаєш, що він мені сьогодні каже? Він мені каже: янеможуперекластидокументаціюна українську, бо таких слів в українській мові немає. Питаю: яких? Він: «shrink-wrap». Я йому: невже «термоусадочный» вимовити легше, ніж «термозбіжний»?
— Ну, — розвела руками Ірина, — якоюсь мірою він правий. От як ти українською скажеш «доход»?
— «Прибуток».
— А «прибыль»?
— Чи не вичитала ти цю розмову в одній знаменитій книжці?
— Менше дратуйся.
— Та ти хоча б уявляєш, — вигукнув Ростислав, відчайдушно жестикулюючи, — скільки словників — готовісіньких словників спеціальних термінів української мови в різних галузях — було знищено в тридцяті роки? В наборі вже, тільки б до друку — і на смітник? А за останні десять років скільки ми встигли словників видати? Га? Два, три? Хіба це не злочин?
— Лишень не починай знову, що цим має опікуватися держава, — махнула рукою Ірина. — Беруть мене сумніви, що в Гамериці Вебстерівській словник видають за державної підтримки…
— Не знаю я, — перебив її Ростислав, зім’ятою серветкою змахуючи невидимі крихти зі столу, — які словники видають за державної підтримки там, а ти в курсі, що Лонгманівські словники видаються за фінансування Британської торгово-промислової палати, їхньої там Академії наук, Науково-дослідної ради — чи як вона називається… Хіба не є це непрямою державною підтримкою?..
— У мене є краща ідея, — втрутився Ілля. — Пропоную для кандидатів у депутати ввести вступний іспит із української культури — сучасної зокрема. Хто не склав, відраховує на її розвиток із власної депутатської зарплати, скажімо, десять відсотків…
Ведучий оголосив музичний номер, і розмовляти стало неможливо: джаз увірвався в залу кав’ярні. Ростислав налив собі й Іллі горілки, нам з Іриною — шампанського і, піднісши чарку в безмовному тості, випив і навіть не закусив. Я подумала, що мені давно вже час навідатись у дамську кімнату.
Крихітний коридорчик повернув під прямим кутом і вперся у височенне дзеркало — від підлоги до стелі. Пообіч дзеркала — двоє дверей. На одній — табличка з дженджуристим молодиком, а на іншій — табличка з панянкою в капелюшку і з парасолькою. Я потягла на себе стулку й опинилась у вбиральні на дві кабінки. Важкі двері м’яко зачинилися, замок клацнув — і стало тихо. Музику відрізало. І в тиші вбиральні я почула, як хтось схлипує в одній із кабінок.
Долинув шум води, і з кабінки вийшла мініатюрна жінка, витираючи ніс носовичком. Боком вона ковзнула повз мене, і хвиля чорного довжелезного волосся торкнулася моєї руки.