Уламок зiрки (на украинском языке)
Шрифт:
Я про всяк випадок ствердно кивнув головою.
– Свiтло є об'єктивна реальнiсть, що iснує незалежно вiд нашої свiдомостi. Ми лише вiдчуваємо його своїми органами чуттiв постiльки, поскiльки можемо.
– Зрозумiв. Тепер зрозумiв.
– Ну, ось i все! Отже, свiтло - матерiя й нiщо iнше! Так i вважай надалi!
Тепер усе стало на мiсце. Оскiльки свiтло матерiальне, то менi здавалося вже менш дивним, що воно перетворюється в моєму чорному каменi на речовину. Просто матерiя з однiєї форми переходить в iншу форму.
Того ж дня я вибрав час для розмови й з агрономом. З ним
– Усе нiяк не зберуся спитати вас, як рослини використовують свiтло для свого росту.
– Щось ти занадто шкiльне питання поставив менi, - усмiхнувся агроном.
– Ти ж про фотосинтез чув, напевне?
– Чути-то я чув, але забув.
– То я тобi коротко нагадаю основне. Рослини переробляють пiд дiєю свiтла вуглець, що є в повiтрi, й воду на органiчнi речовини. Енергiя сонячного свiтла перетворюється рослинами на хiмiчну. Це найосновнiше...
Агроном далi довго розповiдав менi про фотосинтез, а я кивав йому головою тiльки з ввiчливостi. Вiн у нас любить побалакати!
Нi, те, що вiдбувалося в метеоритi, зовсiм не було схоже на фотосинтез. Менi здалося, що камiнь рiс не за рахунок води й вуглецю, а саме за рахунок засвоєння свiтла. Я вирiшив перевiрити це в експериментальний спосiб. Iдея дослiду була напрочуд простою.
Я поклав камiнь на порцелянову тарiлку, накрив його скляною банкою, а краї залив воском. Для ще надiйнiшої герметизацiї я налив у тарiлку поверх воску шар води. Камiнь було iзольовано вiд зовнiшнього середовища надiйно. До нього не було доступу повiтря.
Через скло банки я навiв збiльшувачем на поверхню метеорита сонячне промiння. Якби для росту каменя потрiбнi були вуглець i вода, як для росту рослин, то мiй камiнь анiтрохи не вирiс би в замкненому просторi.
Приладнати поруч iз банкою збiльшувальне скло й навести сонячне промiння було справою кiлькох хвилин. Минула година, i я одержав точну вiдповiдь на питання, яке мене схвилювало. Камiнь рiс у замкненому об'ємi!
На кiлька днiв я облишив свiй камiнь. Зрання до вечора сидiв у районнiй бiблiотецi i перечитав усе, що там було про будову речовини та про перетворення енергiї з одного виду в iнший.
II
Я уявив собi метеорит до його падiння на поверхню Землi. Вiн линув у космосi вiдкiлясь з невiдомих глибин у напрямку до Сонця. Променi зiрок безперервно, кожну мить, кожну секунду освiтлювали його поверхню, И вiн увесь час рiс, рiс протягом усього свого довгого польоту, безперервно вбираючи в себе матерiю, що ринула до нього з усiх сторiн Всесвiту. Кожна, навiть найдальша, зiрочка простягала до нього свiй тоненький, ледве вiдчутний промiнь.
Що б зробилося з цим уламком далекої зiрки, коли б вiн не впав на поверхню Землi, а пролетiв би повз наше Сонце та летiв собi далi? Напевно, через декiлька мiльйонiв рокiв це був би вже не шматочок речовини, а велетенська брила, завбiльшки, можливо, як наша планета.
Тиск всерединi цього громаддя безперервно зростав би. Врештi-решт цей гiгант досяг би таких розмiрiв, що його чорна речовина стала б плавитися в центрi вiд того, що на неї тиснули б горiшнi шари.
У Всесвiтi спалахнула б нова зiрка, а мiльярди її уламкiв, що перетворюють свiтло в речовину, стали б основою для створення нових планет i зiрок. Можливо, деякi з них полинули б до iнших галактик i через багато мiльйонiв рокiв запалали б там зiрками.
А що ж далi? Помiркуйте самi. Адже Всесвiт iснує безконечно i безконечно iснуватиме. Що це означає? Тiльки те, що зiрки й галактики не iснували б, коли б матерiя не перетворювалася iз свiтла в речовину.
Так, так, так! Саме такого висновку я дiйшов. У розвитковi галактик обов'язково повинно вiдбуватися перетворення свiтла й iнших електромагнiтних випромiнювань на речовину. Iнакше просто не могла б iснувати речовина.
Отже, я дiйшов висновку, що у Всесвiтi вiдбувається безперервний замкнений цикл перетворення матерiї. Перше перетворення, перша половина циклу всiм добре вiдома. Друга ж вiдбувалася в моєму метеоритi.
Завдяки цьому цикловi навiть найдальшi галактики безперервно обмiнюються матерiєю, що поширюється зi швидкiстю, яка дорiвнює швидкостi свiтла. Цей обмiн вiчний. Звiдси сама собою випливає матерiальна єднiсть Всесвiту.
III
Вранцi я зiскочив з лiжка й пiдбiг до столу. Слабенькi променi сонця, як i ранiше, освiтлювали чорний камiнь, що лежав на порцеляновiй тарiлцi пiд скляною банкою. Придумана мною iзоляцiя була надiйною. За всю нiч у банку не просмокталося нi краплi води.
Чорний уламок зiрки з гiлочками, що їх я виростив, лежав так само, як я залишив його ввечерi. Нi, все це менi не приснилось. Я справдi був володарем казкового багатства: на моєму столi пiд звичайнiсiнькою скляною банкою лежав шматочок речовини, який мiг розростися до об'ємiв нашої планети, спалахнути вогненною зорею, долетiти до ядра нашої Галактики й розповiсти людям про безлiч нерозгаданих таємниць свiтобудови.
Нi, не менi, простому трактористовi, слiд було володiти цим скарбом. Є вченi, котрi, дослiдивши цей камiнь, вiдкриють такi загадки, про iснування яких я й пiдозри не маю. I я вирiшив переслати камiнь iз детальним описом усього, що було з ним пов'язане, просто до Академiї наук.
Менi захотiлося лишити собi яку-небудь пам'ять про цю дивну зоряну речовину. Я взяв фотоапарат i зробив кiлька знiмкiв свого першого в життi наукового дослiду - чорного каменя пiд скляною банкою, що стояла на тарiлцi, наповненiй водою. Якомога обережнiше я потяг за денце банку, притримуючи лiвою рукою тарiлку з водою. Вiск вiдстав од неї. Утворилася щiлина, в яку одразу ж ринула вода...
Те, що вiдбулося далi, я пам'ятатиму все життя. Тiльки-но вода торкнулася каменя, почулося сильне шипiння, банка виповнилась чорним димом. Наступної митi шипiння перейшло в скрегiт i булькання, чорний дим важкими клубами вирвався з-пiд банки, швидко розповзаючись по всiй кiмнатi.