Відчай
Шрифт:
Берія помітив, як червонопикий Комуров зблід, понизив голос:
— Кого називати? На ім'я? Чи взагалі?
— Хто тебе в Кремльовці лікує?
— Постійно — Коган… Горло веде Преображенський… Єгоров — консультує…
Берія поморщився:
— Потрібні євреї. Коган, його брат, мій лікар — Фельдман, брат Міхоелса професор Вовсі, професор Зеленін, теж єврей, до речі… Але — тебе немає в усьому цьому. Ти — людина-невидимка. Недремне всевидюще око. Донесення цієї самої Тимашук мусить потрапити в руки Рюміна… Твої люди, які мають на нього вплив, допоможуть йому написати листа Сталіну…
Комуров усміхнувся.
— Хоч і хворий, але пообіцяв навчити всіх нас працювати без білих рукавичок…
— Це в зв'язку з чим?
— Лозовський, Перец Маркіш, Бергельсон, Фефер, словом, Єврейський антифашистський комітет…
— Правильно, — Берія кивнув. — Хазяїн підганяє, та й костоломам не терпиться спробувати димної крівці…
Через тиждень усіх членів Антифашистського комітету на чолі з членом ЦК Лозовським розстріляли без суду; вірш Квітко «Анна Ванна, всі підряд хочуть бачить поросят», надрукований у всіх шкільних хрестоматіях, було наказано заклеїти шматком білого паперу, закресливши перед цим рядки тушшю.
Через три дні Сталін погодився прийняти лікарів з Санупру Кремля; професор Виноградов (Вовсі більше до Вождя не підпускали) сказав те, що йому порекомендував «старий друг», особистий агент Берії (з його «золотого фонду»): «Товаришу Сталін, я не бачу особливих відхилень від норми, але вам конче потрібен довготривалий відпочинок, принаймні, два-три місяці».
Сталін прореагував на цю рекомендацію спокійно (в колі друзів називав Виноградова «куці — куц» — у професора була така примовка, яку він раз по раз уживав), сказав про це Берії і додав, що, мабуть, поживе на ріці; став збиратися в дорогу. Але через два дні подзвонив о четвертій ранку: Берія не спав, сидів біля апарата, дзвінка цього чекав, бо одержав інформацію, що лист Рюміна про лікарів-убивць передано Поскрьобишеву.
— Негайно приїжджайте до мене, — сухо, насилу стримуючи лють, сказав Сталін.
Берія знав, що деспот у Кремлі; коли ввійшов до кабінету, той — пожовклий, змарнілий за день — спитав, підкреслено виділяючи займенник «ви»:
— Звідки ви знали, що я тут?! У цей час я звичайно буваю на Ближній!
Берія похолов: коли сказати, що дзвонив на дачу, Сталін спитає, з ким розмовляв, кінець, провал; тому відповів напівправдою:
— Мені подзвонили б, товаришу Сталін… Мені дзвонять, коли ви виїжджаєте…
Сталін кивнув на дві сторіночки, що лежали на зовсім порожньому величезному столі для засідань:
— Прочитайте…
Берія уважно прочитав текст, який знав напам'ять, бо Рюміну помогли писати його «вірні люди».
Удав, що розлютився, вдарив кулаками по столу й схопився із стільця:
— Я їх завтра ж поставлю до стінки!
— Е, ні, — дуже тихо, злобно, але намагаючись стримати себе, проговорив Сталін. — Спочатку цю сволоту буде заарештовано, вона пройде круги пекла, скаже всю правду, а потім уже виведемо на процес. Усе. Йдіть. Не ви, а патріот Росії Рюмін викрив змову… Рюмін, простий слідчий, а не ви, — Сталін з почуттям гидливості закінчив, — відповідальний за безцінне здоров'я
Берія пополотнів:
— Товаришу Сталін, Рюмін випестуваний мною, нашими людьми, ми його зорієнтували на пошук…
У дверях Берія зустрівся з сірим від хвилювання новим міністром держбезпеки Ігнатьєвим. Тому Сталін сказав лише кілька фраз:
— Усіх лікарів — у карцери. Закувати в кайдани. Застосувати тортури. Справу доручаю генералові Рюміну, вашому заступнику. Завтра прийму його о п'ятій годині. Все. Ідіть.
Залишившись один, з несподіваним жахом згадав двадцять другий рік, коли він, використовуючи лікарів, запрошених з Німеччини, відправив Леніна в Горки, заборонивши йому (рішенням Політбюро) поточну партійну й державну роботу…
Почув раптом: «Мне отмщение и Аз воздам».
Подзвонив Маленкову, була вже п'ята година ранку:
— Рішення Політбюро про мою відпустку відміняється. Всі засідання Політбюро і Секретаріату проводитиму особисто я. Бюро Ради Міністрів — також.
Нових лікарів генералісимус не приймав три тижні; через секретаріат знайшов свого давнього друга — ще по Царицину, той був воєнфельдшером, викликав на дачу, дав себе обслухати й обстукати; старий махнув рукою:
— Ти здоровий, Коба… Здоровий, як бик… А новим лікарям покажись, тільки щоб я був при цьому… Не в білому халаті, звичайно, а в сталінці, начебто твій денщик…
…Після арешту Виноградова, який зразу погодився співробітничати з слідством, Сталін, одержавши від Рюміна перші власноручні зізнання Виноградова і Вовсі: «працювали на англійців, філіал американської розвідки і єврейський «Джойнт», зібрав Політбюро:
— Лікарів-убивць будемо вішати на Лобному місці. Прилюдно. Погроми, які почнуться вслід за цим, не припиняти. Підготувати звернення єврейства до уряду: «просимо врятувати нашу націю й виселити нас у віддалені райони країни». Кагановичу простежити за тим, щоб підготували бараки для депортованих. Молотов відповідає за редагування тексту звернення.
Увечері подзвонив Берії:
— Нехай твої гризуни (так зневажливо називав грузинів) приготують вечерю, привезеш на дачу, я запрошу Хрущова й Булганіна, посидимо вчотирьох.
…Насипавши з великої супниці харчо, звернувся до Берії:
— Покуштуй перший. Якщо несмачно — виплюнь. Не одводив примружених очей від обличчя Берії, який з жадністю їв харчо.
Всі інші страви їв лише після того, як закінчували Берія й Булганін з Хрущовим.
В кінці вечері подобрішав:
— Одному нудно, будемо тепер разом вечеряти… На прощання сказав:
— Завтра присилайте нових ескулапів, нехай оглянуть…
Діждавшись, коли машини Хрущова й Булганіна від'їхали, Берія сказав з прикрістю:
— Товаришу Сталін, мерзотника Абакумова не я призначав, а Жданов… Підніміть архіви — його резолюція стоїть… Хіба я міг тоді заперечувати? Я ж у кандидатах ходив… Абакумова наші люди викрили, Комуров його викрив, товаришу Сталін…
Сталін довго, невідривно, ворушкими очима дивився на Берію, потім, обернувшись, кинув: