Відьми і любов
Шрифт:
Я від жаху ледь не впала.
Нечистість могуча сьогодні,
Треба було рахувати до цього дні.
Вінок оберіг сплести треба було, Ой лишенько все загуло.
Очі в дзеркалі чортячі,
Ікла вже видніються.
Я все з думкою "О ні,
Що зі мною діється."
Коли краще придивилася.
А то Віка.
Де ж її потворність ділася,
Вона ж була каліка.
І очі замигали і стали голубими, І іскри червоні залітали над ними.
Дзеркало
Бо лише нечисті вгоджу.
Нікуди тікати,
Нікого лякати,
Та й нічим.
Зараджу собі чим?
Та Віка не вбити прийшла,
І я втіху собі знайшла.
У пекло манила,
На Лису гору кликала.
Сльози лила,
І на мене блимала.
Віко не піду,
Я не відьма.
Накличу на себе біду,
Знищить мене тьма.
– Повелитель нечисті
Не відпускає мене на землю,
Говорячи, що нечисть -
Ходить в цю ніч по ній.
А я буду завадою.
– Щось ти приховуєш.
Сходи за водою,
Чуєш?
Зустрінемось біля колодця,
Тікай від свого чортового отця.
Та я мудра,
Знаю план лихий.
Я не видра,
Та й не чорт лихий.
Я підступна і я хитра,
Але я добра.
Я ж потрапила в титра
Вірних божих людей.
До колодця не піду,
Я в біду там попаду.
Там на мене нечисть чекає,
Як піду, то в раз налякає,
За добрі справи скарає,
А може і гірше, хто знає.
Біжу по стежині до річки,
Жуючи жменю порічки.
Багаття купальське перестрибну, Загадавши таємницю дрібну.
А ця таємниця
Моя спасителька-сестриця.
Бажання в цю ніч,
Скинути ноші з пліч,
Як сокіл летіти,
Як безсмертний жити,
Як ведмідь страшити,
Як змія шипіти.
Перекинулася білою кішкою й майнула, Річку перепливла і не потонула.
Як папороть знайду,
Нечисті в біду.
А як квітку я зірву,
Плани злі розірву.
А в кошачій шкурі,
Мене бояться й кури.
Я біжу - як сокіл летить,
Я живу - як закортить,
Я шиплю - як змія шипить,
Я м'явчу - як кіт м'явчить.
Та від кого я тікаю?
Сама того не знаю.
Лиш знаю, що врятуюсь,
І побороти зло зможу.
Світу білому,
Чорним ділом не вгоджу.
Бо Івана купала є язичницьке свято, Не звірилася в свої сили я то.
Та бог простить,
Гріх цей відпустить.
Головне ж не назва віри,
А сама віра.
Щоб дійти до Господа довіри,
Його надії справдити,
Не
Головне в Бога вірити.
Хай навіть не молитися.
Та й яму до пекла не рити.
4
Добігши до папороті квіту,
Я вже знала
Як зарадити кінцю світу.
І радістю палала.
І тут папороть зацвів:
Червоним, горючим, дивним.
Мене в феєрію увів,
І я заволоділа ним.
Але не просто...
Нечисть і Віка вже чекали,
Їх було більше ніж сто.
І всі мене лякали.
Та зробивши спис з осики,
Я поцілилася в живіт Віки.
Вбила нечисті дитя,
Та й Віка померла.
Тоді взяла я папороть,
І тихо забажала:
Рани заживити.
Та Віка й була нечисть,
Яку цей спис мав вбити.
І Віка померла,
На що Сатана
Лиш рукою махнув і зник,
Щоб не чути її крик.
Все зникло,
Лиш з'явився Арем,
Показав своє ікло.
І вмить змієм став прекрасним, А ранок похмурнів,
І став не ясним.
Повз він по піщинках,
Все хотів стати птахом,
Опинитись на хмаринках.
Та змію темному
Ніколи птахом не літати.
Хіба, що в кігтях яструба величного, Об скелі розбившись - життя віддати.
Арем до волі вправний маг,
Нажив за життя чимало благ.
Ірою користувався,
В шию в горло їй уп'явся.
Боляче їй не зробив,
Яду лиш у кров пустив.
Смерть настати мала зразу,
Та Іра встигла каблуком -
Роздавити ту заразу.
Зашипів від болі змій,
Став Аремом в мить в останнє,
Образ змінив пропащий син.
Таке було їх розтавання.
І останні лиш слова,
Арем захлинаючись кров'ю прошептав.
– Хай пробита моя голова,
Каблуком твоїх ніжних ніг.
Я прошу, щоб простила мене,
І просить навколо все, що я міг.
Від любові до ненависті
Крок лише один.
Я любив, люблю і зараз,
Один лише один.
– То чого чекав ти?
Щоб випали цікаві карти?
І все само настало?
Та все марно,
Життя в нас стало.
Помремо ми зараз,
І який сенс в коханні?
Тоді треба було
Любити...
Коли могли ми ще
Жити...
– Я помру, кинучі всі плани,
А без мене кінець світу неможливий.
– Нехай заквітчаються ці лани, Нехай нас тут поховають.
А якщо любив,
Чому кінець світу робив?
– Дурнем був,
Хотів я влади.