В забутій країні
Шрифт:
Нагорі, де кінчаються сходи, на південь прослалося на шістдесят кілометрів зелене родюче плато; воно впирається в далеке пасмо гір.
Раніше від сходів до другого кінця плато пролягав добрий шлях. Тепер він заріс густою, високою травою, але знайти його неважко: обабіч нього на невеликій відстані одна від одної стоять скульптури сидячих писарів, які нічим не відрізняються від статуй, виставлених у музеї в місті Гізі. [9]
Шлях Сидячих Писарів приводить мандрівника до підніжжя південної гори, де лежить місто Мітні-Хапі; там у підземеллі храму бога сонця Ра поховані мумія і скарби Серафіса. Так говорить напис на кам’яних плитах фіванського храму.
9
Гіза— місто
У місті Мітні-Хапі Шівнатх бачив людей, схожих виглядом і звичаями на стародавніх єгиптян, жителів долини Нілу; розмовляли вони староєгипетською мовою. Храми, будинки, палаци й вулиці Мітні-Хапі неначе були перенесені з Єгипту епохи фараонів.
Може, Джаухрі збожеволів і все написане в його книжках було витвором хворої уяви, а може, йому й справді страшенно пощастило і він на власні очі побачив місто стародавньої культури — зниклий і забутий світ.
Із Шівнатхових нотаток я зробив висновок, що він не вважав своє відкриття за важливе для науки і не розумів, якої всесвітньої слави зажив би він, коли б опублікував звіт про свою подорож. Єдине, що вабило його на той бік пустелі, це бажання заволодіти Серафісовими скарбами. Та йому не вдалося здійснити це. І хоч у нотатках нічого не говорилось, чому експедиція не мала успіху, проте з окремих висловів можна було зрозуміти, що гробницю протягом цілої доби пильно охороняють непідкупні й жорстокі жерці.
Саме згадка про цих жерців і переконала мене, що Шівнатхові нотатки правдиві, бо я сам читав на амулеті напис: “Серафісову гробницю вічно охоронятимуть невсипущі вартові”.
Очевидно, Шівнатх, діставшись до Мітні-Хапі, чекав слушної нагоди, щоб заволодіти Серафісовими скарбами, і кінець кінцем якось умудрився викрасти скарабея, але в гробницю так і не пробрався.
В одній записній книжечці говорилося, що Шівнатхові довелось тікати, причому вороги переслідували його аж до самої пустелі.
Прочитавши ці рядки, я мимоволі згадав жахливу смерть Шівнатха й закляття скарабея, і в мене від страху стислося серце.
Давній номер “Магадхи” доповнював Шівнатхові нотатки. Тепер я дійшов висновку: жерці, які охороняли Серафісову гробницю, тільки-но помітили, що амулет зник, одразу ж кинулись доганяти Шівнатха. Вони переслідували його від кордонів далекої, оточеної пісками країни до берегів Бхагіратхі, [10] наздогнали кінець кінцем у Данапурі і вбили, сподіваючись одібрати скарабея.
10
Бхагіратхі— річка в Північній Індії; зливаючись із річкою Алакнандою, вона утворює ріку Ганг. Іноді Бхагіратхі називають Гангом, вважаючи, що вона є верхньою течією ріки Ганг.
Що довше думав я про вичитане, то більше вірив: усе сталося саме так. Шівнатх напевне знав, що його переслідують, і тільки тому примчав з Данапура в Наланду, щоб передати коштовний амулет до музею; а коли убивці згодом обшукали весь його дім, щоб знайти жука-скарабея, то, звісно, зазнали невдачі.
Жорстокі вартові Серафісової гробниці прибули до Індії, розшукали Шівнатха Джаухрі і довго чекали тієї хвилини, коли можна буде пробратися в його дім. Це все свідчило про те, що амулет справді є ключем від гробниці.
Я ще ніколи так не хвилювався. Руки в мене тремтіли і мимоволі виказували мій стан. Глянувши в дзеркало на стіні, я не пізнав себе: на мене дивилось якесь чуже обличчя, розчервоніле від хвилювання, а очі гарячково блищали.
Я забув, що в кімнаті є гість, хоч він сидів навпроти мене і стежив за мною колючим поглядом, забув і про амулет, а думав тільки одне: в серці Африки є місто, подібне до Фів, Саїса [11]
11
Саїс— староєгипетське місто, розташоване в дельті Нілу.
У моїй пам’яті спливло все, що я взнав за довгі роки навчання та наукової роботи, і я малював у своїй уяві Мітні-Хапі. Вузькі, людні вулиці міста, що його відкрив Шівнатх Джаухрі, нагадували мені Качаурі — торговий район старого Бенареса, [12] куди валки караванів доставляли сандалове дерево, кардамон [13] і прянощі з різних місць Індії, золото з Офіру, [14] коштовні самоцвіти з Еламу [15] та бурдюки вина з Ірану.
12
Бенарес— місто в Північній Індії.
13
Кардамон— рослина з родини імбирових; насіння кардамона використовують у медицині і в кулінарії (як прянощі).
14
Офір— стародавня країна, розташована в Південній Аравії або на східному узбережжі Африки; вона відома тим, що звідси, за давніми переказами, палестинському цареві Соломону привозили золото, дорогі самоцвіти й цінні породи дерева.
15
Елам— стародавня країна, розташована на схід од Вавілону і на північ од Персидської затоки.
Не дивно, що я перенісся думкою в інший світ: я любив уявляти собі картини далекого минулого, прикрашаючи їх своєю фантазією. Сидячи на самоті в тихому кабінеті в Наландському музеї, я чув розмірений тупіт тисяч ніг, що марширують під звуки сурм та гуркіт барабанів, бачив, як відчиняється міська брама і виїжджають бойові колісниці, як гордовито позирають пихаті воїни на народ, що проводжає фараона в новий воєнний похід. І не встигають розвіятися білі хмари куряви, зняті кінськими копитами, як з брами виходять легким кроком, схожим на біг, піхотинці, озброєні луками, бойовими сокирами й списами.
Раптом гучний голос сповіщає, що їде цар, і з брами виходять охоронці, або, як їх називають, “супутники фараона” — найсміливіші і найдужчі воїни з африканських племен. Вони могутні тілом і на цілу голову вищі за жителів Нільської долини. Для цих солдатів з товстими губами, густою бородою, широкими плечима та міцними, мов у биків, грудьми війна є розвага, а грабунки — засіб до існування. Саме ім’я їхнє викликає жах у жителів країн, що лежать між горами Ассірії і пустелями Ефіопії. “Супутники фараона” в довгих, вузьких білих сорочках у синю смужку, озброєні бойовими сокирами, що виблискують на сонці, чітко, нога в ногу, ідуть стрункими колонами по двоє.
Далі виїжджають на колісницях старі, уславлені воїни, прапороносець і військові начальники єгипетської армії. І от нарешті з’являється сам фараон у бойовому обладунку, озброєний бронзовим кинджалом і луком із стрілами. Стоячи в колісниці, він править баскими сніжно-білими кіньми. Його довгий плащ має на вітрі. Золотий повід одтягує гарні голови коней назад, і китиці із страусових пер торкаються спин, укритих парчевими попонами. Поряд з колісницею біжить приручений лев, висолопивши, як собака, язика.