Іван Вишенський
Шрифт:
на письмі слова знайомі,
український той скоропис
і знайомая печать.
«Старцю чесному Івану,
що в Афонській самотині
шлях важкий, тісний верстає,
шлях, показаний Христом,
православні з України,
зібрані у місті Луцьку
ііа братерськую пораду,
шлють благанкя і привіт.
Богу дякуєм святому,
він про нас не забуває
і важкії нам спокуси
шле
Що важкі його удари
нас кують, мов те залізо,
з жужелиці, очищають
і гартують, наче сталь.
Богу дякуєм святому
й молитвам тих богомольців,
що тягар хреста на плечі
за братів своїх беруть.
Ласкою його святою
й молитвами богомольців
стоїмо ще твердо в вірі
і не тратимо надій.
Б'ють на нас і явно, й тайно
вороги непримиримі,
напасті, і брехві, й зрада
нас підкопують і рвуть.
Відреклись нас сильні світу -
і князі, і воєводи,-
кинули Христова стадо,
[за мамоною біжать.
Наші пастирі духовні
поробилися вовками,
шарпають Христове стаде]
і отруту в душі ллють.
Мов голодний лев пусїииі,
так ричить у нашій горі
голос лютої наруги:
«Де ваш бог? Де ваша міць?»
Тим-то ми, маленький човпик
серед хвиль отих бурхливих,
з молитвами і сльозами
раду радити зійшлись.
Тямлячи сдова Христові:
царство боже - труд великий,
і трудівники одпі лиш
завойовують його,-
тямлячи твою науку,
що, як пастирі нас зрадять,
треба нам, самому стаду,
про свое спасіння дбать,-
обмірковували разом,
як би нам від сеї бурі
хоч малесевьким оплотом
церков божу захистить.
І прирадили азбрати
в «даю огяшие всі сиди,
щоб велике, спільне діло
поспівало і росло.
І отеє шдемо до тебе,
чесднй батьку наш Іване,
своїх братчиків з благанням і
будь ти вашим стерником.
Поверни ти на Вкраїну,
зігрівай вас своїм словом,
будь між нами, мов та аатра
у кошарі пастухів.
Ватра, що холодних гріє,
дає світло серед ночі
і лякає злу звірюку,
душі радує живі.
Будь ти вам духовим батьком,
будь нам прикладом високим,
будь молитвою душ наших,
нашим гаслом бойовим.
Поміркуй:
насаждають в душах злобу,
ненастаннії наруги,
замуровують уста.
Поміркуй: неправда й кривда,
як та хижая вовчиця
у своїм гнізді смердючім,
родить хижих вовченят.
Поміркуй: лукавство й зради
убивають правдомовність,
а в кого затруте серце,
той отрутою й плює.
Батьку, батьку! Люте горе
вже калічить наші душі;
вовченята, хоч беззубі,
вже повзають серед нас!
Батьку, батьку! Від ударів
гнуться наші чола й спини,
і отрутою страшною
накипає нам душа!
Покажися тут між нами,
як старий борець незламний!
Один вид твій нас, похилих,
напростув, покріпить.
Слухай, рідна Україна,
стара мати-жалібниця,
голосом плачливим кличе
свое любеє дитя.
Время йде на неї люте,
перехресная дорога
перед нею - хто покаже,
яким шляхом їй іти?
Не згордуй же сим благанням!
Поспішай спасати матір!
Може, голос твій і ум твій
все поверне на добро».
А на верхнім боці карти
припис був: «Післанці руські
ждуть на відповідь до завтра,
завтра будуть на скалі».
По печері ходить старець,
хрест до груді притискає,
молитви тихенько шепче
і не думає про лист.
«Хрест - моє добро єдине,
хрест - одна моя надія,
хрест - одно моє страждання,
одинока вітчина.
Все, що понад ним,- омана
і чортячая спокуса;
лиш один тут шлях правдивий
і спасенний - шлях хреста.
Що сей лист і що сей голос?
До кого? До старця Йвана.
Старця Йвана вже немає,
він умер, умер для всіх.
Що мені до України?
Хай рятується, як знає, -
а мені коли б самому
дотиснуться до Христа.
Адже я слабий і грішний!
Я не світоч, не месія,
Їх від згуби не відкуплю,
сам із ними пропаду.
Ні, не зраджу свого бога,
не зламаю заповіту
і ярмо хреста отсього
до могили донесу.
Близько вже. Мабуть, для того