Вбивці на борту
Шрифт:
Відбитки пальців Дейлі, як і інших, було знайдено на картах. Проте він заявив, що за тиждень чи два до нападу на поїзд він разом з кількома знайомими, серед яких, можливо, були люди, причетні до справи (а тому він не називатиме їхніх прізвищ), грали у нього вдома в карти, на яких лишилися відбитки і його пальців. Очевидно, без його відома хтось із тих знайомих прихопив колоду з собою, і вона опинилася на фермі.
Один
Загальний строк ув'язнення, що його суд визначив для двадцяти безпосередніх учасників нападу, дорівнював 307 рокам. По тридцять років мали провести за гратами Чарлз Вільсон, Рой Джеймс, Брайан Філд, Томас Уїтбі, Рональд Біггс та Джеймс Гассі. Решту було засуджено до ув'язнення на строк від 20 до 25 років. Це також рекорд щодо суворості вироків.
Але на цьому історія «великого пограбування» не завершилася. Через рік після цієї події, 13 серпня 1964 року, газети сповістили:
«Засуджений до тридцяти років ув'язнення Чарлз Фредерік Вільсон, найближчий друг і права рука ще й досі не знайденого ватажка банди Бруса Рейнольдса, вчора рано-вранці втік із Бірмінгемської в'язниці, його визволителі проникли вночі у в'язницю крізь тимчасові двері, пробиті робітниками-будівельниками, оглушили вартового і за допомогою мотузяної драбини визволили Вільсона з камери. Хоч Скотленд-Ярд разом з Інтерполом негайно вжили надзвичайних заходів, Вільсон та його визволителі зникли».
Через тиждень після дивовижної втечі Скотленд-Ярд був змушений підключити до пошуків Чарлза Вільсона британський королівський військово-морський флот, бо 20 серпня з маленької уельської гавані Меней Стрейтс зникла яхта, що належала промисловому магнатові Едварду Марчу. Скотленд-Ярд, а разом з ним і вся Великобританія, не мали сумніву в тому, що яхту вкрав Вільсон. Редакції багатьох газет орендували літаки й вертольоти, на яких спритні репортери ринули полювати на яхту «Уайлд Венчур». Королівський флот виділив для цієї ж мети підводний човен «Олімпус», фрегат «Рассел» та кільканадцять військових літаків.
Проте королівські
10
Чарлза Вільсона агенти Інтерполу піймали лише в січні 1968 року. Але й він, і Рейнольдс — не останні члени банди, що лишалися на волі. Був ще Рональд Біггс. Його доля подібна до Вільсонової. На процесі 1963 року в Ейлсбері Біггса було засуджено до 30 років ув'язнення, які він мав відбувати у лондонській тюрмі Уондсуорт. Але 8 липня 1965 року так само дивовижно, як і Вільсона, його було звільнено зграєю невідомих. З того часу Скотленд-Ярд та Інтерпол кілька разів натрапляли на сліди «останнього героя великого пограбування», та він вислизав з їхніх рук. У жовтні 1969 року чергової невдачі зазнала австралійська поліція, яку повідомили, що дружина Біггса Чарміан їде до Австралії, отже, і сам Біггс має бути там. Так воно справді й було, але спритний Біггс знову «зірвався з гачка»; до рук поліції потрапила лише Чарміан, яку звинуватили в тому, що вона при в'їзді до країни скористалася фальшивими документами. Після нетривалого перебування у в'язниці Чарміан було звільнено. Цей випадок приніс їй світову славу та 60 тисяч доларів, бо метка жінка продала одній американській телевізійній компанії сценарій під назвою: «Я — дружина грабіжника». А Біггс зник. Востаннє його бачили в Парижі на початку 1970 року. Поліція запевняє, що вона «на гарячому сліду», але після «австралійської поразки» ентузіазм її помітно охолов. (Прим. перекладачів).
Отже, історія «великого пограбування» ще не дописана, а головне — й досі невідомо, де шукати решту грошей.