Вбивство на 31-му поверсі
Шрифт:
— Концерн дає нам приклад зразкового керівництва, — сказав секретар. — Це окраса вільного підприємництва.
— Розумію.
— Конкретно я можу допомогти вам хіба тим, що повідомлю деякі статистичні дані.
Він узяв зі столу якісь папери й неуважно погортав їх.
Концерн видає сто сорок чотири різні журнали. Торік їхній загальний наклад становив двадцять один мільйон триста двадцять шість тисяч чотириста п'ятдесят три примірники. На тиждень.
Єнсен написав на картці «21 326 453».
— Це дуже велике число. Воно свідчить,
— А десь тижневики не виходять?
— Дуже мало. їх друкують лишень по кілька тисяч примірників для обмеженого кола читачів.
Єнсен кивнув.
— Але видавництво, звичайно, — тільки одна галузь концерну.
— А решта які?
— За даними мого відділу в них є ще низка видавництв, які здебільшого друкують газети.
— Скільки?
— Видавництв? Тридцять шість.
— А газет?
— Сто… хвилинку… — Секретар перегорнув папери. — На сьогодні — сто дві. Кількість газет постійно міняється.
Декотрі з них ліквідують, а натомість засновують нові.
— Навіщо?
— Щоб іти назустріч новим вимогам і не відставати від доби.
Єисен кивнув.
— Загальний наклад газет за минулий рік…
— Який?
— Я маю тільки цифри для цілої країни. Дев'ять мільйонів двісті шістдесят п'ять тисяч триста дванадцять примірників щоденно. Та загалом це приблизно та цифра, яка вас цікавить. Правда, виходить іще кілька газет, що не залежать від концерну. Але їм тяжко доводиться з передплатниками, і наклад у них невеличкий. Якщо ви зменшите названу суму тисяч на п'ять, то й матимете бажану цифру.
Єнсен записав на тій самій картці «9 260 312» і спитав:
— А хто завідує питаннями передплати?
— Демократична спілка видавців.
— Видавців усіх газет?
— Так, за винятком тих, що їхній наклад не сягає понад п'ять тисяч примірників.
— Чому?
— Нижчі наклади нерентабельні. Практично концерн негайно ліквідує ті газети, наклад яких упав нижче від названої цифри.
Комісар Єнсен сховав картку до кишені.
— Практично це означає, що концерн контролює всі газетні видавництва в країні, так?
— Хай буде й так. Але я хочу наголосити на тому, що це надзвичайно різнобічні газети і з усіх поглядів варті хвали. А надто ж заслуговують на таку хвалу наші тижневики, що довели свою спроможність у поміркований спосіб задовольняти всі законні вимоги читачів. Раніше преса часто підбурювала й тривожила їх. А тепер зовсім інша річ. Тепер оформлення й зміст служать одній меті: давати читачам користь і…— секретар глянув на папери й перегорнув один аркуш, — і радість. Вони беруть до уваги родину, хочуть бути приступні всім і водночас не сіяти агресивності, невдоволення та неспокою. Вони вдовольняють також природну потребу сучасної людини відійти від дійсності. Одне слово, вони служать справі створення гармонійного суспільства.
— Розумію.
— Поки ще не була розв'язана проблема гармонійного суспільства, видання газет
— Завдяки чому?
— Саме тим принципам, про які я щойно сказав. Завдяки здатності дарувати читачам душевний спокій і певність. Завдяки вмінню бути зрозумілими й простими, вгадувати смаки сучасної людини та її розумові потреби.
Єнсен кивнув.
— По-моєму, я не перебільшу, коли скажу, що ніякі інші засоби не сприяли консолідації гармонійного суспільства так, як єдина преса. Вона згладила провалля між окремими політичними партіями, між монархією та республікою, між так званим панівним класом та…
Секретар замовк і виглянув у вікно. Тоді повів далі:
— Не перебільшу також, коли скажу, що в першу чергу це заслуга керівників концерну. То виняткові люди, високих… високих моральних якостей. Вони не марнославні, не женуться за почестями, за владою, за…
— Багатством?
Державний секретар швидко, недовірливо позирнув на людину, що сиділа у кріслі для відвідувачів.
— Саме так.
— Які ще галузі контролює концерн?
— Ну, наскільки я знаю, — неуважно мовив секретар, — він контролює передплату, поштову пересилку, виробництво пакувальних матеріалів, пароплавство, меблеву промисловість, звичайно ж, паперову і… а взагалі це вже не стосується мого відділу. — Він уважніше глянув на Єнсена— Мабуть, я не зможу дати вам докладної інформації. До речі, навіщо вона вам?
— Такий наказ, — відповів комісар Єнсен.
— Щоб змінити тему, спитаю вас, як позначилося на статистиці розширення повноважень поліції?
— Ви маєте на увазі статистику самогубств?
— Саме так.
— Позитивно.
— Дуже радий, коли так.
Комісар Єнсен поставив ще чотири питання:
— Чи діяльність концерну не суперечить антитрестів-ському законові?
— Не знаю, я не юрист.
— Якими сумами оперує видавництво?
— Це справа податкового управління.
— А яке приватне майно власників?
— Ну, його важко підрахувати.
— Ви самі працювали в концерні?
— Так.
Вертаючись назад, Єнсен спинився коло кав'ярні-авто-мата, випив склянку чаю і з'їв два житні сухарики.
Він міркував про те, що число самогубств зменшилося, відколи введено закон про суворішу кару за пияцтво. Витверезники не провадять обліку самогубств, а самогубства в поліційних дільницях записують як випадки наглої смерті. Та хоч який там суворий нагляд, усе-таки вони трапляються досить часто.
Коли Єнсен вернувся до шістнадцятої дільниці, була вже друга година і п'яниць привозили дедалі більше. Зранку їх не було стільки, бо поліція намагалася не затримувати п'яниць до півдня переважно з чисто гігієнічних міркувань — треба було завчасу продезинфікувати камери.