"Веста" не знає пощади

Козакевич Микола

— А відносно скарги, — додав він, — то ви справді можете подати її нашому керівництву. Хоч мені здається, що досі ми нічим вас не образили…

Пан Згожельський не знайшов, що відповісти, але його міна свідчила, що він не згоден з цим нахабним хлопчиськом.

Торговельні справи Мирослава Згожельського, здавалося, були бездоганні: на всі годинники, які лежали в магазині, господар пред’явив законні, цілком офіціальні документи Заробіток Згожельського теж не перевищував межі, передбаченої законом.

— Ну, з годинниками все гаразд, — сказав, усміхаючись, старший,

справжній ревізор, відкладаючи папку з перевіреними документами.

— Мені здавалося б дивним, якби це було інакше, — втрутився молодший, — фірма солідна, з традиціями…

Але навіть ця підлесливість не розігнала хмари з обличчя пана Згожельського. Він неспокійно поглядав а портфель з написом “Скупка срібла”, що його тримав у руках молодший ревізор.

— Ви використовуєте закуплене срібло виключно для ювелірних виробів, які самі виготовляєте? — поцікавився той знехотя, переглядаючи квитанції закупки. Повіки пана Згожельського неспокійно задрижали, і він раптом став ввічливішим:

— Не зовсім. Чималу частину срібла я перепродую приятелеві, який має свою майстерню церковних виробів у Кракові. Ви самі розумієте, що у Варшаві легше купити срібло, ніж у Кракові.

Старший ревізор трохи насупився:

— Наскільки мені відомо, у вас немає концесії на скупку і продаж срібла у зломі. Вам дозволено тільки виготовляти різні речі із купленого срібла і продавати готові вироби.

Пан Згожельський раптом спітнів і, сопучи, зітхнув:

— Це, звичайно, так. Але мої операції не мають торговельного характеру. Я продаю панові срібло за ту ціну, яку плачу сам. Звичайна дружня послуга…

— Ну, це змінює характер справи, — швидко втрутився юнак, перебиваючи дещо здивованого таким поясненням старшого ревізора. — Отже, ви купили в цьому місяці вісімдесят два кілограми срібла, а на складі у вас дванадцять кілограмів срібного злому. То виходить, що сімдесят кілограмів ви перепродали своєму приятелеві з Кракова?

Пан Мирослав Згожельський з явним зусиллям видавив, що треба ще відрахувати десять кілограмів, які він використав на власну ювелірну продукцію.

— Значить, пан Галка купив у вас близько шістдесяти кілограмів срібла?

— Так.

— На це є рахунок?

— Ще ні, але найближчими днями я повинен отримати квитанцію. Я вже казав, що не вважаю це із торгові операції…

— Розумію, розумію…

Запала мовчанка, тільки чути було шелестіння перегортуваних документів.

— З книги обліку випливає, що таку велику кількість срібла ви купуєте для свого приятеля приблизно кожних три місяці?

— Так. Стільки в середньому він щоквартально витрачає на виготовлення різноманітних церковних виробів. Ви ж знаєте, що в нашій країні, особливо в селі, ще багато віруючих, попит на такі речі дуже великий, а майстерень мало…

— Виходить, що й на господові богу можна непогано заробляти…

— О, на ньому, я б сказав, заробляють найкраще найлегше, — пожартував пан Згожельський і відчув полегшення, побачивши, що неделікатний ревізор відкладає документи, які стосуються закупки злому срібла.

— Я думаю, що справу з сріблом на цьому можна вважати з’ясованою? —

запитав ствердним тоном молодший ревізор, на що старший відповів якимось нерішучим і здивованим мурмотінням. Власник магазину зітхнув і вже значно спокійніше стежив за перевіркою інших документів. Тільки надранок прямо-таки невтомний молодший ревізор підвівся, щоб розправити задубілі кості, пройшовся по кімнаті і, стоячи обличчям до стіни, непристойно потягнувся, наче він був у своїй спальні.

“Ох і манери в сучасної молоді!” — обурено подумав пан Згожельський, але одразу ж насторожився, бо раптом почув запитання:

— У вас тут у стіні є ще якийсь таємний сейф?

— Так, — нехотя відповів трохи охриплим голосом Згожельський. — Але я ним не користуюсь і вже кілька років не заглядав туди… Це давній тайник мого батька, яким ми перестали користуватися з того часу, коли я купив оцей великий сейф, — додав він швидко, бачачи, що молодший ревізор підходить ближче і приглядається до дверцят, вставлених у стіну і неточно затулених великою рамою з дипломом, одержаним фірмою ще в 1929 році.

— Знаєте що, для очистки сумління відімкніть його… — добросердно каже юнак, не відриваючи погляду від тайника і знімаючи диплом із стіни. Він помічає, що рама диплому не запилена, більше того, що на ній збереглися цілком виразні сліди пальців (до дідька! Не можна зняти з них дактилоскопічних відбитків). Пан Згожельський починає щось бурмотати, він навіть не знає, чи взагалі в нього є ключі від цього тайника. Але юнак, не звертаючи уваги на його сумніви, виймає з сейфа в’язку ключів, легко знаходить потрібний. Чути тихий брязкіт, і дверцята відчиняються. Юнак здивовано свиснув. Обернувшись, він бачить зелене від жаху обличчя пана Згожельського і здивованого ревізора Торговельної інспекції, який нічого не розуміє з цієї сцени. Обидва, мов загіпнотизовані, підходять до пащі тайника.

— Пхі, якийсь портрет, — розчаровано обзивається ревізор, котрий уже чекав справжньої сенсації.

— Не маю уявлення, звідки це взялося тут і чиє воно, — тремтливим голосом каже пан Згожельський і неспокійним поглядом обмацує обличчя обох ревізорів.

— Це дивно, — повільно мовить юнак, дістаючи з тайника чорний, довгастий предмет. — Справді, звідки це могло тут узятися?

Очі старшого ревізора стають круглі, наче сливи, юнак тримає в руках магазин від пістолета, в якому поблискують латунні гільзи патронів.

— Може, лежить ще від повстання, — заїкуючись, насилу обзивається пан Згожельський.

— Може бути, — охоче погоджується юнак, — але самі розумієте, як державні службовці, ми зобов’язані повідомити міліцію. Нелегально тримати зброю і боєприпаси заборонено.

Якби Згожельський і старший інспектор були спостережливішими, вони неодмінно помітили б, що інспектор тримає магазин так, щоб не стерти можливих відбитків пальців. Загортаючи знайдений предмет у папір він встиг побачити видавлений на ньому номер: С-1387. Номер нічого юнакові не говорить, проте капітан Завірюха, глянувши на нього, одразу визначить, що знахідка — це запасний магазин до пістолета ТТ, з якого вбито Чорну Ручку.